- Привіт, - привітався незнайомий хлопець. - Мене звати Шион.
- Ята, - коротко представилася у відповідь.
- Я довго спостерігав за тобою.
Чудово. І що? Яку реакцію це повинно викликати?
- Отже, думаю, чи можна запросити таку гарну дівчину на побачення?
А ось це несподівано. Враховуючи те, що від хлопця пахло Айшою на один тулрак.
- Й куди? - запитала я. Інтерес переважив, та стало цікаво на яку гидоту в них вистачило фантазії, бо на комплементи була мізерна.
- В одне миле місце. Я знаю чудову таверну, де подають найсмачніші солодощі.
Яка зворушлива наївність. Мені навіть не довелося знімати артефакт, щоб відчути загрозу.
- Я на цьому тижні зайнята, давай на наступному.
Відповіла, а сама спостерігала як змінювався вираз обличчя співрозмовника, від нетерплячого до переможного.
- Домовились, - й не прощаючись підхопився та побіг. Точно докладати про успіх.
Сьогодні ми з Філлом та Уллою знову залишились без обіду. Закопавшись в запилені книги, кожен шукав потрібну йому інформацію по зіллєварінню. Саме я шукала, де, окрім зілля проти виразки шлунка, використовується трава під назвою “Царкораг”. У моєму минулому світі такої не було, того навіть уявлення не мала.
- Я як не подивлюсь на вашу компанію, ви завжди щось читаєте, пишете, чи досліджуєте. Що цього разу? – запитав Леорі.
- Зіллєваріння.
- Який багатий та різноманітний список предметів.
- Є таке.
- Завтра ми з друзями збираємося до однієї таверни. Посидіти, поїсти, послухати виступ барда. Приєднаєшся до нас?
Друге запрошення за тиждень? Це насторожило, я обережно зняла артефакт. Нічого підозрілого від хеда не відчула. Лише суцільна дружність та цікавість.
- Не можу. У мене весь час поділено між навчанням та працею.
- Й зовсім не має вільної годинки?
- Вільні годинки зустрічаються дуже рідко. Та й їх витрачаю на тренування.
- З другом. Я пам’ятаю. Тоді іншим разом. Я навіть знаю коли він буде, - не втрачав надію Леорі.
- І коли?
- Тридцять п’ятого кветовія. Буде гуляти все місто. Так що закінчуй свої справи й нумо гуляти. Буде весело, обіцяю.
- Це запрошення?
- Так.
- Ну добре. Якщо гулятиме все місто, трохи виділю часу.
- Домовились. Бувай.
- Бувай.
Хлопець пішов, а я збиралася повісити сережку на місце, коли повернулися Філл з Уллою. Мене накрило емоціями що сходили від цих двох. Закоханість, бажання та визнання що їм ніколи не бути разом. Аж мурахи по шкірі побігли від моторошності, того поспішила повісти артефакт на місце.
Жах.
В цьому світі кожна раса боролася за чистоту крові, того дуже рідко зустрічались змішані шлюби. А напівкровки частіше, були бастардами та вигнанцями серед родичів.
- Про що щебетали? – запитала Улла, вмощуючись на сусідньому стільці.
- Запрошував на якесь свято.
- На Еудірон. Свято цвітіння, – здогадалася дівчина.
- На що?
- Це свято квітів. Обов’язково на нього сходи. Якщо не хочеш з Леорі, то йдемо з нами.
- Як не глянь, від свята не відверчусь. Добре сходимо. А зараз може ви знайшли де ця трава використовується?
Я мила посуд та думала що робити. Сьогодні до мене "підкотив" ще один цінувач моєї "вроди", на ім’я Асар, та також запросив на побачення. Пообіцявши виділити час на наступному тижні ми посміхаючись один одному розпрощалися. Цікавість, яку гидоту замислила Айша, зросла ще на декілька пунктів.
- Я бачу твої навички з кожним разом все краще й краще. Тарілки більше не б’єш, - сказала пані Тош застукавши мене за миттям посуду за допомогою магії. Жінка вже давно дізналася, що я не та кого вона хотіла найняти. Десь через тиждень заявилась дівчина, та почала зі сльозами на очах розповідати, що вона заблукала та не змогла знайти дорогу. Цілий тиждень! Пані Тош звісно їй не повірила. Потім трохи на мене побурчала, але нарікань за час, що я в них вже встигла пропрацювати, не отримувала, того мене залишили.
- Якщо робити більше нічого, то краще допоможи в залі. Сьогодні в нас співає бард, того великий наплив клієнтів.
- Так, - погодилась я.
Підхопивши пусту тацю, направилась до залу. Але зробивши декілька кроків, зупинилася, бо зрозуміла куди мене звали гуляти. Відступати було нікуди, а прикинутись хворою пізно.
Перед тим як увійти до залу захотілося перехреститися. Але стрималася. По перше, це навряд чи допоможе. По друге, може бути неправильно розцінено.
Лоеорі був не сам, а в великій компанії приятелів. Окрім нього зі знайомих мені тут був також Віткар, Фіона, Ванда та Олдрі. А також Айша зі своєю сварою. А ще був похмурий хлопець, якого я інколи бачила поряд з Леорі, та знала що вони разом навчаються. Це був третій король. Ну й звісно, ще трохи їх однокласників.
- Чого застигла, - відволік мене від думок голос Марік, доньки пані Тош, а по суміщенні, подавальниці. – Учні твої.
Мої, так мої.
- Доброго вечора, - привіталася я підійшовши до столика.
- Ята! Ти все ж вирішила до нас приєднатися, - зрадів моїй присутності Леорі.
- Не зовсім. Я тут працюю. Так чого панове бажають? – сама посміхалась, та водночас намагалася не дивитися у бік Айши.