- Така важлива по школі ходить. А виявляється працює прислугою, - голосним шепотом сказала Інга, одна з подруг Каштанки.
Дівчата засміялися не всі.
- А я й не знала, що чесна праця в нас вважається чимось огидним, - відповіла їй Фіона. – Рано чи пізно тобі доведеться проходити практику у лікарні. Й повір, перший час там будеш виконувати завдання типа: принеси, віднеси, прибери, відмий. А іноді це не лише ліки чи інструменти.
Ванда з Олдрі загадково посміхнулися, я також здогадалася, про що йшла мова.
- Простолюдинка була. Простолюдинкою й залишиться, - не знаймо до чого тявкнула Айша.
Всі, окрім її друзів, з осудом на неї поглянули.
- Айша, я іноді думаю, що голова, в тебе лише для прикраси. Може, хоча інколи будеш використовувати її за призначенням? – запитав хлопець з червоними очима, колір яких видно було навіть у напівтемряві. – Бо я з кожним твоїм вчинком, краще розумію твого батька. Взяти нову дружину, це розумно.
- Ми звідси йдемо, - підскочила дівчина, схоже її вжалили в болюче місце, - тут смердить напівкровками. Ніколи не думала Леорі, що ти зв’яжешся з таким непотребом.
- Це ти на мене натякаєш? – запитав Віткар. Я вже знала, що він був наполовину людиною, а наполовину вінором.
- Та ні. Скоріше на мене. Бо ти, не зважаючи на незаконне народження, поки вважаєшся єдиним спадкоємцем. А от родина моєї матері відреклась від неї ще до її народження. Бо не зважаючи на старовинний титул моєї бабки, я ж назавжди залишусь виродком брудної-байстрючки. Так Айша? Бо такі як я з Віктаром, є живим доказом того, що аристократи іноді люблять повалятися в багнюці.
Хлопець говорив все в повному спокою. З такою собі іронією. А обличчя Айши від його слів все більше й більше покривалося червоними плямами, доки повністю не стало схожим на томат.
- Ти мені краще скажи: чого взагалі спілкуєшся з такими як ми?
- Більше не буду. Мені й пів року вистачило.
Разом з нею пішли чотири її подружки, та два хлопці, Асар з Шион. Мої так й не відбувши кавалери.
Я ж стояла весь цей час мовчки й спостерігала зі сторони. Й телевізора не потрібно. Такі італійські пристрасті тут розгорнулися.
- Весело у вас. А я ще за інтернетом сумувала.
- Що таке інтернет? – запитала Олдрі, як сама цікава.
- Потім розповім, - схаменулась я, ледь зайвого не сказала. - Так що будите замовляти?
- Зараз зробимо, але для початку давай я тебе зі всіма познайомлю, - перебив Леорі. - Фіону, Ванду та нашу красуню Олдрі ти вже знаєш. З Віткаром також знайома. Далі в нас їдуть Рівіс, Імар, Шимір, Юдіан, Арбін та Калін. А також майбутній некромант, того мабуть, завжди такий похмурий, Соренто.
- Приємно познайомитись, - сказала я, а сама ретельно оглянула названого останнім червоноокого брюнета. Хотілося переконатися, чи він дійсно спокійно сприйняв образу від Айші, чи лише зовні шматок льоду. Але знімати сережку зараз було не зручно.
- А ось й останні члени компанії, - до столика підійшло ще двоє, - це Джер та Елбон.
- А-а-а! – викрикнув здоровань, - це я через неї ледь не осліп на вступних іспитах, - й тикнув в мене пальцем.
- То ви вже знайомі? Тоді час замовити. Дівчата, ви яке вино будите? – продовжив Леорі, бо на невеличкий поміст вже принесли стілець. Це означає, що скоро почнеться виступ.
Дівчата обрали червоне вино, а хлопці ель. Прийнявши замовлення, я пішла за пляшками та глечиками. А тим часом на поміст вийшов бард, з не звичною зовнішністю. Вперше такого в цьому світі бачила. Темно-фіолетова шкіра, зі світлого волосся стирчать великі вуха та маленькі ріжки, а ще мав зріст, що не перевищував півтора метра. Назва цієї раси була Ті-тч. Коли прийду до дому потрібно буде замалювати, та записати дані про цю расу до власного довідника, який я почала нещодавно вести, щоб не заплутатися де хто.
Сьогодні знову була в кабінеті декана. Може варто собі особистий стілець там поставити, а то ті що є не дуже зручні?
На цей раз причиною стала скарга, що прийшла на ім’я ректора від магічної варти, начебто одна з учениць варить приворотне зілля, та за його допомоги виманює гроші в учнів та мешканців міста. І ця учениця була я. Декан Лавер звісно цьому не вірив, бо “була під постійним наглядом”, але профілактичну бесіду провів.
Та на цьому неприємності не закінчилися.
Повертаючись додому після роботи в “Ведмедику” почула крик про допомогу. Не розмірковуючи, чи може на мене очікувати там загроза, я кинулась в бік звідки лунали голоси.
На двох дівчат насувалися бандити які до цього намагалися зашкодити мені. Швидко зрозумівши, що до чого, я застосувала заклинання вибивання пилу, потужності якого вистачило, щоб збити з ніг злочинців.
- З вами все добре?
Тільки й встигла запитати я у дівчат, коли з’явилися знайомі мені вартові-перевертні. А ще з ними був не знайомий мені чоловік.
- Що тут відбувається? - - запитав незнайомець, явно найстарший за званням.
- На нас напали ці бандити, - сказала одна з дівчат.
- Ви впевнені в цьому? – зло запитав він. - Чи, може, з клієнтами у ціні не зійшлися?
- Що ви таке говорите?! – обурилась я.