Куди діваються величезні доходи від цієї багатющої економіки? Усе одно дуже дивно, що в Канаді не будують лікарень, шкіл, дешеве житло. Сучасні технології дозволяють швидко за якихось кілька місяців збудувати цілі містечка з будиночків з опаленням і всіма головними зручностями вартість кілька десятків, а то й тисяч доларів. Не розумію що заважає. А як багато людей мотається по Канаді в пошуках кращої роботи та дешевшого житла!
Коли телефонуєте, особливо, в державні установи, то можете годинами вислуховувати магнітофонні записи з проханням почекати. Це вже стиль життя, тому канадці знають, що буде швидше, коли приїдуть в установу та все дізнаються. Хоча коли приїдете, то вам можуть порадити телефонувати на «гарячу лінію».
Я чув скарги на повільний сервіс в Канаді, але повсюди, де отримував державні послуги, то з таким не стикався. Сфера обслуговування в Канаді працює набагато гірше, ніж в Україні. Завжди якісь проблеми й довгі очікування з доставляннями, ремонтами, банківськими послугами. Канадці пояснюють це тим, що симпатичні привітні іммігранти зайняли майже всі місця в цій сфері й привезли з собою свої традиції все робити сяк – так, але ввічливо і з посмішкою.
Я так і не зрозумів чому Канада не може побудувати достатньо шкіл і дитсадків, щоб ті не були перевантажені та не мали стількох відмов батькам влаштувати до них свою дитину? Моєму онуку вже потрібні ігри під керівництвом педагогів, якісь заняття для розвитку, але це все дорого, доларів по 500, і багато канадців майже нікуди не водять своїх дітей перед дитсадком і школою. З дитсадками, як і зі школами, в Канаді великі проблеми: немає місць, щоб влаштувати дитину, повсюди великі черги, в різних провінціях ціни різні, але в середньому за дитсадок потрібно платити від 400 до кількох тисяч доларів на місяць. Майже ніде в дитсадках дітей не годують і часто малюків потрібно забирати о 15 годині. Можна зменшити оплату, коли дитину возити в дитсадок не щодня чи на неповний день. Таке враження, що чиновники забули про дитсадки та школи, бо занадто захопилися вигадуванням різних програм. Наприклад, тільки щодо імміграції в Канаду існує 120 програм. Є програми провінцій і, навіть, міст, яким потрібні спеціалісти з – за кордону.
Майже всі діти ходять до державних шкіл, за які не треба платити. Приватних платних шкіл дуже мало. Дружина колишнього боса моєї доньки за пришвидшеною процедурою отримала канадський паспорт та місце викладача французької мови у приватній школі Торонто, бо в Канаді катастрофічно не вистачає педагогів і медичних працівників, які тікають до США, де їм платять значно більше. Українців дивує бажання дітей іти до канадських шкіл: малюки там би й жили, аби можна. У школах дітей готують до життя і навчають, як поводитися в побуті, в сім’ї, з людьми довкола; діти мають уроки фінансової грамотності, статевого розвитку; учнів не переобтяжують знаннями, як в Україні; ніякої політизації. В Канаді в початкових класах на учнів немає ніякого навантаження, їм не задають домашніх завдань, на канікулах діти скучають за школою, найбільше навантаження на учнів в останніх класах. Деякі батьки не дуже задоволені, що з їх дітьми навчаються діти зі складними розладами, але такі правила в Канаді.
Одна з переваг Європи – платні медичні послуги. Платиш – і отримуєш допомогу без черги. У Канаді й такого немає. І це велика перевага Канади, але й, певна, й велика проблема. Багато іммігрантів приїхали сюди та врятували собі життя, коли їм зробили операції, які або фантастично дорогі в їх країнах, або не роблять. Платна лише стоматологія, офтальмологія, фізіотерапія. Через те, що медиків не вистачає в Канаді, мене налякали, що приймання до лікаря потрібно чекати місяцями, а платних лікарів немає. В Україні я звик, що зранку зателефонував і після обіду вже сиджу в лікаря. Дехто з українців каже, що канадська медицина відсталіша за українську, але я думаю, що це не так. Та я такого і не відчував: прийшов до сімейного лікаря і в порядку живої черги за годину потрапив на приймання. Хоча, коли мій внук загнав малесеньку скалку в палець, то на станції швидкої допомоги ми чекали кілька годин, доки потрапили до лікаря, який швидко провів операцію й усунув небезпеку, а коли захворів малюк і ми не могли збити йому високу температуру, то викликали швидку, після чого нам півдня періодично телефонували зі швидкої й цікавляться станом справ та обіцяли, от – от, приїхати, сподіваючись, що приїзд не знадобиться.