Та я й сам дивувався, чому ні по телебаченню, ні в Інтернеті ніхто не розповідав про справжнє життя в розвинених країнах, лише робили передачі та ролики з рекламою для туристів. Понад три десятиліття перед повномасштабним вторгненням жодного навіть натяку на купу проблем у розвинених країнах! Журналістів ще можна зрозуміти: то підневільні люди, які заглядають у рот тому, хто їм платить, але чому мовчали прості звичайні заробітчани чи ті, кому пощастило жити в розвинених країнах? Щоб їм заздрили та хотіли опинитися на їхньому місці? Ну, ось опинилися. Мільйони людей, які були не готові до такої зустрічі. У перший час перебування в Канаді в такий стрес, як у зятя, потрапляють майже всі. Потім про цей стрес забувають, бо треба заробляти на життя, або стрес переростає у повне несприйняття Канади, як у зятя. І оце вже проблема!
Зять третій рік постійно знаходиться в стресовій ситуації. Важко роками жити в негативі. Ми боїмося, що зять, ось – ось, зламається та остаточно втратить віру в себе. Зять прокидається й бореться з небажанням іти на роботу і зранку ходить, як наче його вестимуть на розстріл. Зятя напружує, що в Канаді доводиться працювати заради виживання з туманними перспективами, а не як у Києві, де ходив на роботу лише для того, щоб насолоджуватися життям та відчувати себе якоюсь особливою успішною людиною, столичною штучкою, з великим майбутнім, котрій усі заздрять.
Канада не винна. Коли у всіх тут виходить, а у вас ні, то причина не в країні. Зять перетворює перебування в Канаді на життєву трагедію. Багато українців не дуже розуміють чому таке з ним сталося, бо закотили рукава і працюють у робочі й вихідні дні, в робочі й післяробочі години або вже за кілька останніх років знайшли таку роботу, що їм вистачає зароблених грошей і вже так не напружуються. Іммігранти збудували країну, яку хотіли. Держава поки що прекрасно функціонує. Канада - країна можливостей для працьовитих і підприємливих людей, які згодні грати за її правилами, а більшість українці саме і є такими.
Коли на недільному богослужінні в українській церкві бачу лише успішних роботящих людей, то здається, що ми єдина сім’я, яка не зуміла вписатися в робочий ритм Канади й налагодити своє життя в цій країні трударів, та лише мучимося, тож чим раніше повернемося в Україну, тим краще для нас. Зять, крім хрестин сина за наполяганням сім’ї в українській церкві, більше ніколи не заходив до соборів: сидить в авто біля церкви або їде у своїх справах доки не закінчення богослужіння, щоб нас відвезти додому. В українській церкві я не бачу нещасливих облич, а на свята, взагалі, всі сяють. Українці полюбили Канаду буквально за все. Рятують місцеву економіку, добросовісно трудяться, відкривають бізнеси, сплачують податки. Українців хвалять і канадці, й уряд. Усі нещасні й незадоволені українці покинули Канаду?
Хоч я нещодавно на дитячому майданчику зустрів молоде подружжя з донечкою, яке, щоб врятувати чоловіка від мобілізації в Україні приїхало до Канади. У чоловіка теж не дуже виходить з роботою: наразі він безробітний і сім’я живе на гроші з кредитної банківської картки. Молоді батьки в розпачі. Обоє височезні й це ще більше підкреслює їхню худорлявість. Я хотів надати їм список «фудбанків» і пунктів, де можна отримати їжу, які є в Інтернеті, але подружжя переконували мене, що з їжею у них все в порядку і вони просто на дієтах. Я їм і не повірив. Мовляв, це все тимчасові труднощі й усе в них наладиться. Дай то Бог!
Як тільки у 2014 році почала розгортатися війна росії проти України, зять почав мріяти іммігрувати до Канади й жити в одній з найрозвиненіших, найбезпечніших та спокійних країн світу. До Канади хотів поїхати через свої величезні амбіції та гординю, бо думав, що Україна винна в тому, що не зумів повністю реалізувати себе та не став великим босом і мільйонером? Як і в багатьох українців, уявлення зятя про Північну Америку сформували голлівудські кінофільми, гарні картинки і рекламні ролики, які показують, що в багатій і чарівній країні Канаді легко здійснюються всі ваші бажання, гроші сиплються на голову і ви не встигаєте їх витрачати або тут сади, де замість листя – грошові купюри – заходь і бери доларів скільки потрібно.
Ні зять, ні ми не готові були до життя в Канаді. Хоча чимало українців були підготовлені. Мали родичів, до яких прислухалися. Самі в усьому розібралися. Приїхали без рожевих окулярів. Не сподівалися на легке життя в казковій країні. Мали гроші, потрібні зв’язки чи конкретні плани щодо свого невеличкого бізнесу або ким вони тут працюватимуть і як житимуть. Були готові трудитися день і ніч, щоб утримувати свої сім’ї. І для підготовлених українців не було в Канаді вже ніяких особливих розчарувань чи несподіванок.