Мені здається, дехто зі знайомих зятя в Канаді, особливо роботодавці та його колеги, вважають зятя смішним актором, який дає прем’єри нових комедій. Розповідають всім знайомим про українця, який запалює своїми витівками, часом, сіре й одноманітне канадське життя успішних людей. Запалюй далі, друже! Через свою вдачу зять потрапляє з одної халепи в іншу, як зірка німого кіно Чарлі Чаплін. Весь час падає. Всім довкола весело від цього, а нам, його родині, не до сміху. Приятелі, взагалі, в захваті та, як на боксерському матчі, стрибають до неба й просять зятя продовжувати їх і веселити:
-Мочи його!
-Що? Слабо справитися з двома пенсіонерами? Коли ти їх вже виженеш?
-Жени всіх у шию! Ти молодий і красивий, зробиш ще і сина й дочку.
Така безвідповідальна поведінка друзів і приятелів вселяє в зятя віру у свою правоту і він робить помилки ще з більшою силою. Накручений кращим другом дитинства та й іншими добрими приятелями зять на рівному місці може вдома підняти величезну хвилю з негативу. Іноді хвиля гніву зятя така висока, що домашні почуваються спортсменами, що мчать на її гребні, стоячи на плоскій дошці під радісні вигуки та улюлюкання кращих друзів зятя на березі.
Відколи приїхав в Канаду, вже 3 роки зять живе в постійному стресі. Як часто і в дітей, реакції на стрес зятя часто нерозумні, безвідповідальні й виливаються в якісь дурниці: не може зняти напругу після роботи й приїздить з роботи злий, домашні його дратують, їсть, запирається в кімнаті й нікого не хоче бачити, не виходить до ранку, як підліток, не хоче відриватися від комп’ютера з грою в танчики. Зятю дуже подобається, коли друзі називають його Танкістом за любов до онлайн ігор «Танки». У веселій і безпечній та комфортній домашній атмосфері гри на екрані ноутбука відчуває себе танковим асом з неймовірними баталіями, дикою крутістю, динамікою війни. За три роки перебування в Канаді зять у цій популярній грі підбив сотні ворожих машин. Бідолашний знімає напругу.
Якось зять закрився в себе в кімнаті, лежав біля вікна на ліжку з комп’ютером та грав у «Танки», а мимо, як і кожного вечора, з собачкою проходила власниця будинку, який ми в неї винаймаємо. Симпатична хазяйка побачила зятя та мило помахала йому рукою. Відтоді зять живе з закритими вікнами й не переносить, коли внук забігає до його кімнати й, найперше, намагається відкрити жалюзі на вікнах. Перед приходом зятя з роботи, щоб його не провокувати на поганий настрій і висловлення претензій до членів сім’ї, ми намагаємося закривати вікна. Мені здається, якщо так і продовжуватиметься, то зятю таки доведеться звертатися до професійних психологів. На вихідні спить чи дрімає цілими днями й роздумує про свою нелегку долю іммігранта й тужить за золотими роками в Києві. Коли вже немає сил спати, то вигадує якусь причину, щоб до ночі десь пропадати. На авто вже багато разів їздив на Ніагарський водоспад, ганяє до океану за кілька тисяч кілометрів, до національних і місцевих парків, до невеличких канадських містечок з крутими назвами, типу Лондон, Париж, на багатогодинні тренування, плавання в басейні, до друзів і знайомих.
На відміну від моїх з дружиною батьків мама, бабуся, багато знайомих зятя були розлучені, та й зять сам жив у неповній сім’ї й це для нього нормально, тож ми боїмося, що чоловік моєї дружини теж може задуматися про розлучення. Внук за день багато разів згадує батька і любить його найбільше за всіх людей на світі, навіть більше, ніж свою маму. Зятю не замінять сім’ї ніякі друзі та приятелі, які йому потрібні, щоб хизуватися перед ними своїми досягненнями в житті. Відчуває себе перевантаженим дорослими обов’язками голови родини й батька. Любов сина – то великий дар Небес для зятя. Я турбуюся про внука від його народження. Перший рік вночі навіть спав біля його ліжка, годував, міняв памперси. Нині щодня няньчу.