На якусь жахливу мить у приміщенні запала тиша, і він прискіпливо вдивляється в нас із суворим виразом обличчя.
А потім абсолютно несподівано Бертран Цобріст вибухає сміхом, зблискуючи зеленими очима.
—До біса порожню аудиторію, — заявляє він. — Я зупинився в готелі поруч. Ходімо до бару!
Лунають радісні схвальні вигук, і невеличка група перебирається до бару сусіднього готелю, де ми втовплюємося до великої кабіни й замовляємо напої. Цобріст частує нас розповідями про свої дослідження, про те, як він став знаменитістю, і ділиться своїми думками про майбутнє генної інженерії. Напої ллються рікою, і розмова переходить до теми філософії трансгуманізму — нової пристрасті Берт- Iнма Цобріста.
—Я гадаю, що трансгуманізм — це єдина надія людства на тривале існування, — проповідує Цобріст, а потім відсовує сорочку й показує татуювання Н+ на плечі. — Як ви можете переконатися, я не жартую.
Я маю таке відчуття, ніби відвідую приватну зустріч із рок-зіркою. Годі було й думати, що уславлений «геній генетики» виявиться харизматичним і чарівливим. Щоразу, копи Цобріст кидає на мене погляд своїх зелених очей, вони запалюють у мені цілковито несподіване відчуття... сильний сексуальний потяг.
Ніч минає, група прибічників рідшає. Гості, вибачившись, ідуть додому, щоби повернутися до реальності. І опівночі я залишаюся сам-на-сам із Бертраном Цобрістом.
—Дякую вам за сьогоднішній вечір, — кажу я, трохи напідпитку, бо випито було чимало. — Ви дивовижний учитель.
— Лестите мені? — Цобріст усміхається, присувається ближче, і наші ноги тепер торкаються. — Із лестощами можна далеко піти.
Цей флірт є недоречним, але тепер ніч, надворі завірюха, ми сидимо в безлюдному чиказькому готелі, і весь світ доокола наче зупинився.
— Тож як? — питає Цобріст. — Може, хильнемо завершальну чарчину в моєму номері?
Мене взяв острах від усвідомлення, що, напевне, цієї миті я нагадую оленя, який, вискочивши на дорогу, заціпенів у світлі автомобільних фар.
А очі Цобріста приязно мерехтять.
—Дозвольте висловити здогадку, — шепоче він. — Вам ніколи не доводилося бути з відомим чоловіком.
Я відчуваю, що шаріюсь, і відчайдушно борюся з напливом почуттів: ніяковість, збудження, страх.
—Якщо чесно, — кажу я, — то мені не доводилося бути з жодним чоловіком.
Цобріст усміхається й присовується ще ближче.
— Не знаю, чого ви очікували, але дозвольте мені стати вашим першим чоловіком...
І тієї миті всі мої ніякові сексуальні фобії та фрустрації дитинства щезають, наче полетівши геть у нічну заметіль.
