Unknown полностью

— Як і всяка зміна, це лише питання міри. Абстрактно кажучи, ми займаємося власним генним модифікуванням уже кілька десятиріч — створюємо вакцини, які роблять дітей j невразливими до певних хвороб, наприклад до поліомієліту, віспи й тифу. Різниця полягає в тому, що тепер завдяки досягненням Цобріста в царині генної інженерії зародкових ліній ми навчаємося, як створити успадковану імунізацію, що ^! вплине на реципієнта на базовому рівні зародкових ліній

і зробить усі наступні покоління невразливими до тої чи іншої хвороби.

На обличчі Ленґдона з’явився ошелешений вираз.

— Отже, людство як вид може зазнати еволюції, яка наділить його імунітетом, наприклад, до тифу?

Це, скоріше, буде примусова еволюція, — уточнила Сінскі. — Зазвичай еволюційний процес — чи то розвиток ніг у дводишних риб, чи то відлеглого великого пальця в людиноподібних мавп — триває близько тисячоліття. А тепер ми маємо змогу здійснювати радикальні генетичні адаптації впродовж одного покоління. Прихильники цієї технології вважають її остаточним утіленням Дарвінового «виживання найпридатніших», коли людина стає видом, здатним цілеспрямовано впливати на процес власної еволюції.

— Схоже на гру «Сам собі Бог», — зауважив Ленґдон.

— Цілком згодна, — сказала Сінскі. — Одначе Цобріст, як і багато інших прихильників трансгуманізму, переконаний, що еволюційний обов’язок людства й полягає в тому, щоб використовувати всі засоби, які воно має, — із генною інженерією зародкових ліній включно, — заради вдосконалення себе як виду. Але проблема в тому, що наш генетичний код — це як картковий будиночок: одна карта сполучається з іншою й спирається на безліч інших карт, до того ж таким способом, про який ми навіть уявлення не маємо. Якщо ми спробуємо вилучити якусь людську властивість, це може призвести до того, що решта неминуче зсунуться, і результат буде катастрофічним.

Ленґдон кивнув.

— Саме тому еволюція і є тривалим процесом.

— Саме так! — вигукнула Сінскі, відчуваючи, як її симпатія до професора зростає щохвилини. — Ми бавимося з процесом, на який пішли мільярди років. І тепер настали небезпечні часи. У буквальному сенсі ми здатні активувати певні генетичні комбінації, які спричиняться до того, що наші нащадки будуть винахідливішими, жвавішими, дужчими й навіть розумнішими — фактично ми спроможні створити таку собі суперрасу. Цих гіпотетичних людей послідовники трансгуманізму називають постгуманоїдами, і декотрі вірять, що саме за такими істотами майбутнє нашого виду.

— Звучить химерно й лячно, як євгеніка, — мовив Ленґдон.

Від цієї фрази по шкірі Елізабет мурашки побігли.

У сорокових роках двадцятого століття нацистські науковці розробляли технологію, яку охрестили євгенікою, — то була спроба використати примітивні знання з генної інженерії для підвищення народжуваності осіб, які мали певні «бажані» генетичні властивості, і водночас для зниження народжуваності тих, хто мав «небажані» етнічні властивості.

«Етнічна чистка на генетичному рівні».

— Так, тут є певна схожість, — погодилася Сінскі. — І якщо ще важко уявити, як саме створювати нову расу людей, то вже не бракує розумників, які вважають, що для нашого виживання є вкрай важливим розпочати цей процес негайно. Один із дописувачів трансгуманістичного часопису «Н+» охарактеризував генну інженерію як «цілком природний наступний крок» і заявив, що стане втіленням «істинного потенціалу нашого виду». — Сінскі зробила паузу. — Утім, на захист видавців цього часопису можна сказати, що вони надрукували в рубриці «Відкриття» ще й статтю під назвою «Найнебезпечніша ідея у світі».

— Гадаю, я прибічник останньої, — сказав Ленґдон. — Принаймні із соціокультурної точки зору.

— Як це?

— Ну, я вважаю, що генетичні покращення — це як косметична хірургія: коштують багато грошей, еге ж?

— Звісно. Не кожен має змогу покращити себе або своїх нащадків.

— А це означає, що узаконені генетичні модифікації негайно призведуть до появи світу «тих, хто має» і «тих, хто не має». Ми вже маємо шалений розрив між багатими й бідними, а генна інженерія ще й створить расу надлюдей... і простих людей, яких вважатимуть недолюдками. Гадаєте, люди сильно переймаються тим, що один відсоток супер- багатіїв керує світом? А тепер уявіть собі, що цей один відсоток у буквальному сенсі стане ще й вищою расою: розумнішою, дужчою та здоровішою. І тоді виникне ситуація, здатна спричинити рабство чи етнічні чистки.

Сінскі приязно всміхнулася привабливому науковцеві, що сидів поруч із нею.

— Професоре, ви надзвичайно швидко осягнули те, що я вважаю найбільшою потенційною загрозою генної інженерії.

— Може, й осягнув, але я й досі дечого не розумію стосовно Цобріста. Уся ця трансгуманістична філософія начебто спрямована на покращення людства, на те, щоби зробити нас здоровішими, щоби вилікувати від смертельних хвороб, продовжити тривалість життя. А ідеї Цобріста, навпаки, заохочують винищення людей. Його ідеологія транс- гуманізму та погляди на проблему перенаселення начебто суперечать одне одному, хіба ж ні?