Христя не дивилася на подружку. Просто продовжувала розгойдуватися, щось мугикаючи собі під ніс. Легкий вітерець смикав світле волосся дівчати, що вибилося із заплетеної коси. Гойдалка тихо порипувала. Десь неподалік промчав автомобіль, змусивши Ладу підняти голову й нашорошити вуха. На майданчик забрів смугастий сірий кіт, а уздрівши спанієля, прожогом чкурнув геть. Лада знову опустила голову на лапи й заплющила очі.
— Аби ж дізнатися, куди Діма зник...
— То він зник? — перепитала Христя, не в змозі тепер ображатися.
Леся, дивлячись кудись перед собою, сумно зітхнула.
— Прогуляв школу у четвер та п’ятницю.
— Я б теж хотіла прогулювати! — весело прокоментувала Христя.
— І додому звідтоді не приходить. — Леся відчула, що от-от знову заплаче.
День хилився до вечора. Сонце ліниво скотилося до заходу, віддзеркалюючись вохристим помаранчем у вікнах новобудови. Христя ще трохи «дулася». Її щоки палали рум’янцем, аж медових веснянок майже не було видно. А Лесиним обличчям уже котилися великі прозорі сльози.
— А може, він з дому втік?! — Христина зіскочила з гойдалки і вперла пухкенькі руки в боки. — Пам’ятаєш, як ми влітку з тобою думали втекти?
Леся дивилася на подружку, але ніби не бачила її. Просто хотілося плакати. Вона дуже хвилювалася за брата і була цілком певна — ні, він не втікав.
— Я знаю, що він не втікав.
— То пошукаймо його, — запропонувала Христя.
— Де?
— Ми проведемо розслідування! — дівчинка враз оживилася. — Як справжні детективи. Я і ти. Ще Ладу з собою візьмемо! Вона ж уміє сліди винюхувати?
Раптом у кишені Христининих штанів задзеленчав мобільний. Телефонувала її мама.
— Піца готова!
Зіскочивши з гойдалки, дівчата прожогом вибігли з майданчика. Лада зірвалася з місця й, весело гавкаючи, помчала за ними. Той самий сірий кіт, якого вона налякала, заліг у траві під затінком огорожі. Побачивши собаку, знову сполохався й умить заскочив на розлоге дерево, з котрого вже потроху осипалося пожовкле листя. Зненацька вже перед самим під’їздом Христя зупинилася й радісно вигукнула:
— Стій!
Леся завмерла. Тоді Христинка знову дістала свій смартфон.
— Зараз подивимося в інтернеті, як тих демонів виганяти.
— А там і про це є?
Лесі ніколи не мала смартфону. Ба більше — її навіть не підпускали до Діминого старенького комп’ютера. Все, що вона знала про інтернет: там можна спілкуватися із друзями, яких у неї не було, а ще донесхочу дивитися всілякі кумедні відео.
— Там усе є, — розсміялася Христя.
Вона розгорнула пошуковик і видрукувала питання: «Як вигнати демона з людини?».
— Ого, та тут купа всякої всячини... — сама неабияк здивувалася, щойно спливли численні рядки відповідей. — Глянь, скільки відео, а статей різних так багато, що не перечитати. Давай пізніше, га? Я піци хочу.
Леся кивнула й дівчатка миттю заскочили у під’їзд.
Удома діти хутенько вимили руки й кинулися до столу — апетит нагуляли нівроку. Запашна домашня піца вмить покращила настрій, а спільний перегляд з дорослими смішного кіно про хлопчика-супергероя розвіяв на порох усі Лесині тривоги. Після фільму усміхнена дівчинка отримала нову зубну щітку, ретельно вмилася, почистила зуби й натягнула на себе дещо завелику за розміром піжаму, видану тіткою Галею.
Вклали дівчат у завчасно провітреній Христининій спальні.
— Завтра пошукаємо докази в його кімнаті, — пошепки скомандувала Христя, щойно її мама побажала їм «добраніч», вимкнула світло й причинила за собою двері. — Може, знайдемо записку або навіть щоденник. Якщо він утік — то мав би прихопити улюблені речі! Я б так і зробила. Нізащо б не тікала з дому без футболки з Пепою і ляльки Спектри. А ти що взяла б із собою?
— Я б узяла Ладу та «Гаррі Поттера»... — по тому провалилася в глибокий сон.
Прибувши на місце призначення — знову до берега річки Бистриці-Солотвинської, та цього разу трохи вище за течією, за сотню метрів від залізничного мосту, поблизу села Клузів, Назар одразу помітив чималий рейвах. Купа службових автомобілів тулилася на узбіччі так щільно, що йому довелося шукати місце для свого «логана». Піднявшись пологим пагорбом, укритим густою травою, капітан опинився на порослому кущами узбережжі.
Периметр було відгороджено стрічкою. Люду товклося тут чимало — районна поліція, експерти, журналісти. Останніх ледве стримували молоді патрульні, яких виставили вздовж натягнутої червоно-білої стрічки. Вус показав своє посвідчення і рушив до Гричака. Той грізно вичитував якогось переляканого молодика. Назар демонстративно кашлянув у кулак та заговорив:
— Що тут, товаришу підполковник?
