— У вас розбите обличчя, — зауважив той, що підпирав стіну. Його голос був якимсь писклявим, трохи нагадував дитячий. — І кров з носа.
Він схопив з гачка брудний кухонний рушник замацаного синього кольору й простягнув жінці. Той тхнув прогірклим жиром і ще чимось квашеним. Анжела глянула налякано, ніби дике кошеня, тоді мовчки схопила рушника й змахнула ним кров. Поліцейський намагався приховати огиду й непомітно витер руку об свої штани.
— Я впала. В нас усе добре, — наче робот, повторювала вона.
Тоді старший підняв погляд на високого й кивнув. Той, отримавши беззвучний наказ, розвернувся й пішов до чоловіка. Тихо звернувся до нього на ім’я та попрохав показати, де спить донька. Обоє за мить зникли у дверях до великої кімнати. Той, що підпирав стіну, легенько причинив двері на кухню. Вони залишились утрьох.
— Тепер кажіть правду, доки він не чує, — негучно, проте впевнено порадив лейтенант, нахиляючись ближче.
Запаху алкоголю від жінки він не відчув зовсім. Її погляд видавався цілком тверезим і осмисленим, хоча й трохи розгубленим.
— Я впала...
— Зараз ви можете сказати правду, — запевнив поліцейський.
— І що йому за це буде? — пошепки спитала Анжела, кидаючи погляд на двері.
— Пишете заяву, ми його затримаємо до завтра.
— А потім?
— Якщо це вперше чи вдруге — отримає штраф за адміністративне правопорушення. Якщо втретє — можна відкривати кримінальну справу. Завтра поїдете до експерта знімати побої. Це нескладно і цілком безкоштовно, не турбуйтесь. Також ви можете звернутися до безкоштовного державного юриста і психолога. За потреби, звісно.
Жінка зіщулилась, сховала побите лице у долонях й заплакала. Груди під флісовим халатом судомно здіймалися та опускалися. Нею трясло, ніби у пропасниці. З крану над мийкою скрапувало. Кожен удар води об іржаву емальовану поверхню відбивався в її голові нестримним болем. Вона мовчки плакала, не знаючи, як учинити.
Тоді старший поліцейський дістав з теки, яку тримав у руках, чистий аркуш паперу та синю кулькову ручку. Відсунув убік порожнє горнятко з чайним осадом на денці, попільничку й мобільний телефон. Поклав папір перед жінкою і сказав:
— Я продиктую.
Жінка відліпила руки від обличчя, затримала погляд на аркуші й, витерши кухонним рушником сльози та свіжу кров, що знову набігла під носом, захитала головою.
— Ні, я нічого не писатиму.
Обидва поліцейських гуртом зітхнули, перезирнулися й невесело всміхнулися.
— Упевнені? — перепитав старший. — Ми його затримаємо до ранку.
— Але завтра він повернеться...
Здавалося, що після цих слів жінка знову розридається. В її голосі було стільки болю й приреченості, що обом патрульним зробилося недобре. Вони нічого не могли вдіяти. Або Анжела зараз пише заяву, і вони «пакують» цього пияка, або — що ймовірніше — йдуть ні з чим далі патрулювати район. Подібний сценарій повторювався знову й знову, наче пошкоджена вінілова платівка. Навіть протоколи писалися під копірку. Майже кожна побита чоловіком жінка боїться писати заяву. Майже кожна терпить синці, розквашені губи й ніс до крові, адже боїться, що як поскаржиться — битимуть дужче. Поліцейським було справді прикро. Зазвичай потім дзвінки на «102» частішають, бо такого візиту вистачає на кілька днів, аби налякати кривдника. А за кілька місяців чи тижнів чоловіки починають махати кулаками знову, з новою силою. Іноді в ці квартири доводиться виїжджати вже на труп.
— Я нічого не писатиму, — Анжела майже перестала плакати. — Я просто впала.
Майже всю ніч з неділі на понеділок Леся боялася спати.
Тато Вітя одразу зрозумів, куди вона телефонувала. Спочатку він ще дужче розлютився — вибив з її рук телефон і знову ляснув по щоці. Тоді, стискаючи до хрускоту кісточок кулаки, заволав, аби вона мерщій лягала спати. Далі підняв Анжелу, відвів її до ванної, а сам намочив ганчірку в холодній воді й абияк витер із підлоги кров. На килимі зосталися багряні мокрі плями, присипані цигарковим попелом. Леся ховала обличчя в подушку, тамуючи сльози.
Коли у вітальні увімкнули верхнє світло і поліцейський зазирнув у Лесину «кімнату», вона слухняно лежала, відвернувшись обличчям до стіни і вдавала, що міцно спить. А коли поліція пішла геть, мама випустила з балкону Ладу, тато Вітя мовчки розстелив диван й вони полягали спати.
