Усі їхні демони полностью

Мобільний телефон знову завібрував. Назар повернувся за свій стіл. Тоді неквапом узяв до рук телефон і побачив кілька пропущених повідомлень на телеграм та вайбер.

«Дідько, я ж забув скинути електронку мегері!»

З цією думкою узявся сполохано відписувати на її лаконічне повідомлення, що містило лише три знаки питання, а як надіслав, перейшов у вайбер.

«Та щоб вам повилазило!»

Побачивши цілу гору повідомлень від матері та колишньої дружини, Назар аж закотив очі. Тоді, ледь приборкавши хвилю роздратування, спочатку прочитав те, що надіслала мама. То були суцільні нагадування про банки з неодмінним: «ага, хто б сумнівався?» та про розмову з сином.

«Та що ви причепилися до мене? Стільки років я був нікчемним батьком, а тепер — бачте — я конче потрібен!»

З його вуст зірвалася негучна лайка. Назар стиснув телефон і коротко відписав матері, що про все пам’ятає, але спочатку робота. Тоді повернувся у головне меню вайбера, торкнувшись пальцем фіолетової стрілки ліворуч, і зайшов у діалог з колишньою. Останні роки цей чат слугував хіба для дурнуватих пересланих картинок-привітань з Новим Роком чи Великоднем. Він і не пригадував, коли востаннє вони переписувалися чи бодай по-людськи розмовляли. Сьогодні наче не випало жодного свята, чи він щось пропустив? Коли Назар узявся читати повідомлення від Інни, ним аж почало підкидати від злості.

«Привіт. Я просила тебе як нормальну людину поговорити з сином!» 13:55

«Яблуко від яблуні! Він з минулого тижня не з’являвся у школі» 13:56

«Це ти винен. Він знає, що батя мєнт, і робить, що хоче!» 13:56

«Тепер і додому вже перестав приходити. В четвер посеред ночі завалився і зразу кудись побіг. Слухавку від мене не бере!» 13:58

«Ти тут?» 14:05

«Розберися з ним. Якщо він і сьогодні вдома не ночуватиме, я його вб’ю!» 14:05

Назар голосно зітхнув. Глянув на папери, розкидані по столі, тоді підняв очі на монітор і побачив, що на робочу пошту прийшов лист від Стельмах Віри. Спочатку розгорнув його на весь екран, переглянув прикріплені файли та почав їх скачувати на робочий стіл, створивши теку «Валіза», тоді повернувся у вайбер і коротко відписав колишній:

«Я з ним говорив учора телефоном. Зустрітися зараз не можу, але обіцяю зателефонувати сьогодні ще раз» 14:15 «Не накручуй» 14:15

Останнє повідомлення одразу ж подумав видалити, але було запізно: у правому нижньому кутику підсвітилися фіолетовим дві пташки — вона прочитала.

«Мені твої поради не потрібні! Розберися зі своїм сином, інакше — роби з ним, що хочеш, — він може додому не приходити» 14:17

Прочитавши це повідомлення, він наче почув, яким тоном вона це промовляє — безжальним, зверхнім, ледь зриваючись на крик. Під час подружніх сварок, які переслідували їх мало не щодня, аж до розлучення, вона ставала у свою «позу» — руки надійно схрещені, пальці впиваються у плечі так, аж виступають червоні сліди від довгих нігтів, чорні смолянисті пасма волосся спадають на очі, обличчя заливає багряний рум’янець. А тоді вона написала те, що змусило його пожбурити телефон на підлогу:

«Я вагітна. Ми з Сєрим чекаємо дитину, тому з такими вибриками мені твій синок тут не потрібен» 14:18

Світ закрутився. Здавалося, що хтось накинув йому на голову шматок червоної тканини й почав несамовито розкручувати стілець. Ноги більше не відчували підлоги, серце стиснув невидимий кулак. Як же так? Стільки часу вона домагалася обмежених батьківських прав для нього — «мусора» і психопата — а тепер, як матиме іншу дитину, Костя їй уже не потрібен?! Господи, що з цією жінкою не так? Де та мила, сором’язлива дівчина, яка готувала найсмачніші голубці на цій довбаній планеті? Яка вміла так сильно кохати, що іноді Назар думав, що йому це мариться, що вона просто наснилася... Що ж, таки приверзлося. Від тієї його жінки не залишилося й сліду. Чергова ілюзія, ще одна лицемірка з десятком масок під рукою!