У двері його кабінету знову хтось постукав. Потому з’явилася голова Гричака, котра спитала, як ідуть справи. Назар розвів руками й повідомив, що вони працюють на високих обертах. Підполковник попрощався і пішов додому. Назар теж уже хотів було «закруглятися», та спочатку вирішив переглянути ще раз ті шматки відео, де камери піймали чорний Ford Sierra з харківськими номерами. Ось камера біля кіоску харчосмакової фабрики «Ксенія» фіксує виїзд машини біля «Юності»: 00:20; потім проїзд через пішохідний перехід на Галицькій, поруч із перехрестям з вулицею Пулюя: 00:22; наступний фрагмент — «седан» із водієм та пасажиром минає освітлений перехід в районі спорткомплексу... І тут Назара щось залоскотало — якась нав’язлива думка, відчуття, що він пропускає важливу деталь.
І тут він нарешті звернув увагу на час, зазначений в кутику екрана: 00:45.
У чорному отворі відчиненої комірчини з’явився силует.
Леся ніяк не могла розгледіти, хто це, очі застилало пеленою сліз. Вона вскочила прямісінько у пастку демонів, наївно сподіваючись, що самотужки здатна їх здолати. Тепер їй не вибратися з цього підвалу... Жах пульсував у кожній клітинці тіла, змушуючи шкіру вкриватися сиротами. Серце, здавалося, от-от вирветься з грудей, у вухах гриміло шумовиння шторму.
Чиїсь руки міцно тримали її ззаду, схопивши за плечі й затиснувши рота. Дівчинці було дуже боляче, від браку кисню запаморочилося у голові. Ще трохи, і вона зомліє. Схоже, її таки схопили демони, котрих вона збиралася тут уполювати. Або ж сама темрява полонила її, повелителька всіх демонів. І молитва тут не допоможе.
— Відпусти! — аж раптом з темряви вихопився знайомий хрипкуватий голос.
Цей голос змусив її широко розплющити очі. Невже.
Демон, що утримував дитину, незграбно смикнув її назад, аж Леся ледве втрималася на ногах. У ніздрі знову вдарив сморід немитого тіла, вкотре нагадавши про нечупар-пияків, що присмокталися до цього будинку.
— Та відпусти ж малу! — вдруге озвався знайомий силует тим самим хрипкуватим голосом, котрого вона ніколи не сплутала б із тисячами інших голосів. — Чи тобі повилазило? Не бачиш, що це припхалася моя дурна сестра?
Нарешті темрява забрала від дівчинки свої лаписька, миттєво зробившись людиною. Хлопцем-підлітком, що розгублено бурмотів якісь недолугі виправдання, мовляв,
— Знайшла. — прошепотіла Леся на одному подиху. — Знайшла!
Вона так довго чекала цієї миті, що тепер не знала — плакати на радощах чи смітися? Так, це вона його знайшла! Вона поверне свого блудного братика додому...
Діма підскочив до сестри, котра, здавалося, заціпеніла, опустився на коліна, поклав руку їй на плече. Тоді вона нарешті зірвалася в нестримний плач-полегшення і кинулася обіймати брата. Сморід, який відчула, щойно спустившись у підвал, таки йшов від Дмитра. Йому терміново треба помитися й перевдягнутися у чисте.
— Ей, ей! Ти чого? — спитав Діма. — Як тут опинилася? Ще й дивись, уся мокра.
— А від тебе смердить, наче від демона! — Леся кілька разів принагідно чхнула й обоє розреготалися. Виявляється, від щастя можна плакати й сміятися водночас. А в голові вибухало феєрверками єдине слово:
— Льоля, ти не забилася? Все добре? — зрештою нагадався Діма, грізно зиркнувши на приятеля, що примудрився захопити його сестру в заручники. — Все ж добре, Кінь не хотів тебе налякати. Правда, Кінь?!
Хлопець на прізвисько «Кінь» підпирав стіну.
— Угу, — відповів, сплюнувши собі під ноги.
Діма допоміг сестрі підвестися, витираючи шерехатою долонею їй сльози. Леся потай зиркала у бік незнайомця. Добре роздивитися у напівтемряві його не змогла, але одразу помітила, що цей хлопець дуже високий, значно вищий за її брата.
Аж раптом у Коня задзеленчав телефон. Він неохоче дістав його, вилаявся, побачивши, хто телефонує, і пішов відповідати на дзвінок кудись углиб підвалу. За ним тяглося бліде підсвічування. Щойно Кінь забрався з поля зору, Діма глянув на сестру:
— То чого ти сюди спустилася? В нашій комірці давно порожньо.
Дівчинка завмерла, раптом згадавши про образок, який зронила.
Почала обмацувати поглядом темну підлогу, але нічого не побачила.
Зрозумівши сестру без слів, Діма дістав з куртки запальничку, чиркнув й підсвітив для неї підлогу. У спалаху вогника Леся одразу ж помітила свій оберіг, хутко нагнулася й підхопила образок, сховала назад до кишені.
