Леся міцно заплющила очі й почала скоромовкою казати молитву. Образок зостався вдома, але дівчинка добре пам’ятала слова бібліотекарки — «Отче Наш» порятує. Під під’їздом було безлюдно. Дивно, бо зазвичай пияки шикувалися тут у чергу аж до глибокої ночі, а сьогодні чомусь не було нікого, крім наляканої Лесі. Вона замерзала й уже ледь трималася на ногах. Тому ніхто, крім неї, не почув, як до материного вереску долучився крик її брата. А тоді, коли вона почала казати «Отче Наш» утретє, щось гучно гримнуло.
За мить знову запала цвинтарна тиша...
Після слідчо-оперативних дій у лікарні на Матейка, поліція не виявила нічого — син Топольного не виходив з лікарні — принаймні не там, де були камери відеоспостереження. Також Назар не побачив, аби його власний син і той незнайомий хлопець покидали приміщення. Тривога роздирала слідчого зсередини — невже його Костя причетний, невже він злигався з Григорієм Топольним і допоміг йому втекти з лікарні через якийсь інший вихід? У голові Назар уже склав докупи прогули сина, його дивну поведінку останніми днями й оті незрозумілі короткі телефонні розмови. І стало страшно. По-справжньому страшно, що його малий причетний до вбивства... Звісно, про свого сина Назар мовчав перед колегами, не міг допустити, аби малого запідозрили чи заарештували, доки він сам в усьому не розбереться.
Кілька разів поспіль телефонував синові, але той уперто ігнорував виклики — не відповідав узагалі або скидав дзвінки. Назар написав йому в телеграм, тоді надіслав звичайну СМСку з проханням перетелефонувати. Але на повідомлення Костя вже не реагував жодним чином. Назару не лишалося нічого — хіба мовчки чекати, куди приведе розслідування.
Зрештою поліцейські зійшлися на тому, що Григорій Топольний утік з лікарні через пожежний вихід, або через підвал, або ж скористався технічними дверима на першому поверсі. Характерні для серйозної бійки травми й підозріла втеча хлопця схилили слідчих до висновку, що саме син Топольного є головним підозрюваним. Група крові, яку встановили під час госпіталізації непритомного пацієнта, збігалася з кров’ю його батька, а відтак і з тією, котру виявили на місці злочину на Набережній. Треба тільки вистежити хлопця, взяти у нього «пальчики» і справу закрито.
Ввечері, протримавши Михайла Топольного ще кілька годин під вартою, його нарешті звільнили і пустили слідом двох молодих оперативників для стеження. Дозвіл на це Назару вдалося отримати у підполковника, аргументуючи, що батько мусить знати, чи скоював убивство його син та куди він подівся. А решта слідчо-оперативної групи знову зібралася у конференц-залі, аби підсумувати все, що вдалося дізнатися за останню добу розслідування. Та не встигли вони опрацювати свіжі дані, як їх викликали на чергове убивство...
— Тобі не здається, що це якийсь довбаний голлівудський фільм? — спитав Назар у Циганюка на перекурі.
Судмедексперт міцно затягнувся тютюновим димом і кивнув. Вони стояли під дашком під’їзду, ховаючись від мокрого снігу, що рясно сипав з чорного низького неба. Натовп роззяв майже розчинився, навіть обридливі журналісти позамерзали й роз’їхалися по своїх редакціях монтувати відзняті кадри «трагедії, що сталася внаслідок домашнього насилля». Під під’їздом зосталося лише кілька найзатятіших пліткарок, що тулилися під парасолями, тремтіли від холоду, проте пожадливо видивлялися кожен порух у квартирі на першому поверсі.
Андрій Циганюк з помічником уже ретельно оглянули місце злочину й озвучили перші висновки — одна жертва з великою кількістю побоїв та слідами асфіксії, інша — вогнепальне поранення в груди. Обидва трупи доправили на експертизу в міський морг, поліція затримала підозрюваного, він уже чекав допиту за ґратами.
— Як гадаєш, звідки взявся ствол? — замислено спитав Андрій.
— Дізнаємося, — відповів слідчий. — Хлопець оклигає від шоку й розговориться.
Назар теж зробив глибоку затяжку, почухав підборіддя і додав:
— Щось почастішало вогнепальних.
— Оце точно.
Раптом телефон слідчого завібрував. Він хутко розблокував екран і побачив нове повідомлення у телеграмі. Узявся відкривати програму, переконаний, що син нарешті вийшов на зв’язок, але помилився. Писала мегера.
Віра миттєво прочитала відповідь й одразу відписала:
