Кулю виймають, стирають з неї кров і віддають присяжним. Хоч вона й утратила форму, пройшовши крізь гвинтову нарізь ствола, а потім і вдарившись У ребро вбитого, проте на ній і досі неважко розрізнити витиснений півмісяць і дві літери «К».
О, які то промовисті ініціали! Не один з тих, що дивляться на них тепер, пам'ятає, як уперше почув про Цю позначку на кулях. Вони можуть посвідчити, хто хвалився нею, коли зайшла суперечка за вбитого ягуара.
А самому тому хвалькові тепер хоч лікті собі гризи. Але де ж він?
Люди вже запитують про те одне одного.
- Як ви це тлумачите, містере Стампе? - запитує свідка оборонець.
- Та що ж тут тлумачити,- відказує той.- Усе ясно, як Божий день. Кожному дурневі зрозуміло, що саме ця куля вбила молодого Пойндекстера.
- А хто, по-вашому, стріляв?
- Та й це так само ясно. Коли людина підписує листа, то годі помилитися, від кого той лист. І хоч тут ми бачимо тільки перші літери, але й цього досить - вони промовляють самі за себе.
- А от я нічого такого в цьому не вбачаю,- втручається прокурор.- Справді, куля позначена, на ній витиснено літери, але вони можуть мати відношення до однієї відомої всім особи, а можуть і не мати. Та припустімо навіть, що це її ініціали і її куля. Хіба це щось доводить? А скільки разів бувало, що вбивство вчиняли краденою зброєю! Це ж досить поширений злочинний виверт, звичайна річ. Хто може сказати, чи не маємо ми справу з чимось подібним?.. До того ж,- провадить далі той поборник справедливості,- які мотиви до вбивства могли бути в особи, на котру тут кинуто тінь підозри? Я не називаю її ім'я, але кожен знає, чиї це ініціали. Гадаю, і сама та особа не стане цього заперечувати. Але все воно нічого не' доводить, бо інших доказів, що давали б змогу якось пов'язати її ім'я з цим злочином, немає.
- Так-таки й немає? - запитує Зеб Стамп, що нетерпляче дожидав, поки прокурор скінчить свою промову.- А що ви скажете про оце?..- Він дістає із торбинки з кресалом зім'ятий, обпалений по краях і почорнілий від пороху клаптик паперу.- Я знайшов його недалеко від місця злочину,- пояснює мисливець, віддаючи папірця присяжним.- Він зачепився за колючку акації, вилетівши з дула рушниці. Тієї самої рушниці, з якої вилетіла й ця куля. Як я розумію, це шмат конверта, вжитий замість пижа. На ньому надписано ім'я, і цікава річ - це ім'я точнісінько збігається з літерами на кулі. Нехай присяжні самі його прочитають.
Старшина присяжних бере той клаптик паперу, розправляє його і голосно читає:
- «Капітанові Кассію Колхауну»!
Ці слова вражають суд, мов удар грому. І майже водночас розлягається багатоголосий крик натовпу.
У тому крику звучить уже не подив, а зовсім інші почуття. В ньому - і виправдання обвинуваченому, і суворий присуд справжньому злочинцеві, що досі був одним з найзапекліших обвинувачів.
Свідчення Зеба Стампа не просто збудили підозру проти відставного капітана. Вони підтвердили думку, що зродилася раніше й міцніла в міру того, як розкривалися все нові й нові обставини, аж поки стала загальним переконанням: Моріс Джеральд не винен, і не його слід судити за вбивство Генрі Пойндекстера.
Так само всі переконані, що судити треба Колхауна. Той обгорілий клаптик паперу став останньою ланкою в ланцюгу доказів, і хоч це доказ непрямий, а мотив убивства лишається незбагненною загадкою, проте навряд чи хоч один з присутніх має тепер сумнів щодо того, хто вчинив цей чорний злочин:
Якусь хвилину присяжні по черзі розглядають уривок конверта, а тоді слово знов надається свідкові, бо він, як видно, ще не все сказав.
Зеб Стамп розповідає про підозру, що спонукала його поїхати шукати «знаків» у прерії; про те, як Колхаун вистрілив з-за дерев у вершника без голови, а потім погнав за ним; про обмін кіньми після тієї невдалої гонитви. А насамкінець - і про те, що сталося вже сьогодні в заростях, де спіймано вершника без голови; цю сцену свідок змальовує і розтлумачує присяжним особливо докладно.
Закінчивши свою розповідь, він якийсь час стоїть мовчки, ніби чекає від суду запитань.
Та на нього вже ніхто й не дивиться. Він розповів усе, а як і ні, то доказів однаково задосить, щоб кожен міг зробити свої висновки. Глядачі нетерпеливляться й навіть не хочуть ждати, поки суд обміркує Зебові свідчення. Всі бачили, як правосуддя мало не пошилося в дурні,- та й вони разом з ним,- і тепер, відчуваючи докори сумління й жадаючи справедливої помсти, голосно вимагають повороту справи.
Звідусіль лунають вигуки, звернені до суду:
- Відпустіть ірландця, він не винен! Досить свідчень! Усе й так зрозуміло! Звільніть його!
Чути з натовпу й інші, не менш рішучі вимоги:
- Схопити Кассія Колхауна й судити його! Це він вчинив убивство! Тому й обмовляв мустангера! Якщо він не винен, то нехай це доведе! Суд має бути чесний, але судити його треба! Ну ж бо, суддя, ми чекаємо вашого слова! Звеліть поставити Колхауна перед судом! Ви судили невинного. Хай його місце займе злочинець!
Спочатку це вигукують лише поодинокі голоси, та невдовзі до них приєднується весь натовп.
