Ха! Що мене тоді чекає? Не забувайте, сеньйоре капітане, що я мексиканець. Коли б я був вашого роду, то простісінько порішив би дона Морісіо і вийшов сухим з води. Скинув би все на сварку, та й годі. Maldito! [49] А з нами, мексиканцями, розмова інша. Досить угородити в когось мачете й випустити з нього кров - і ти уже вбивця, і ви ж таки, американці, у вашому дурному суді з дванадцятьма чесними присяжними, пошлете бідолашного чоловіка на шибеницю. Carrambo! Важити отак своїм життям я не збираюся. Я ненавиджу того ірландця не менше за вас, але не стану сам устромляти голову в зашморг. Треба перечекати, доки настане час і випаде нагода. Еге ж, чорт забирай, час і нагода!
- Час настав, і нагода випала! - збуджено вигукнув наймач, нахиляючись до найманого вбивці.- Ви казали, що могли б легко зробити це, якби почалися заворушення серед індіанців?
- Певно, що казав. Якби було так...
- То ви ще не чули новин?
- Яких новин?
- Команчі стали на стежку війни.
- Carrambo! - вигукнув Койот, підхопившись зі свого тростинового ложа, наче справжній вовк, що зачув здобич.- Santissima Virgen! [50] Ви правду кажете, сеньйоре капітане?
- Чистісіньку правду. Ця звістка щойно дійшла до форту. Відомості надійні - від самого коменданта.
- Ну, коли так...- замислено мовив мексиканець.- Коли так, то дон Морісіо може вмерти. Команчі можуть убити його. Ха-ха-ха!
- Ви певні?
- Я був би ще більше певен, якби за його скальп дали не п'ятсот, а тисячу доларів.
- Він вартий цих грошей.
- Яких?
- Тисячі доларів.
- Ви обіцяєте?
- Обіцяю.
- Тоді команчі таки знімуть з нього скальп, сеньйоре капітане. Повертайтесь до Каса-дель-Корво і спіть спокійно: при першій же нагоді ваш ворог залишиться без чуприни. Ви мене розумієте?
- Розумію.
- І готуйте вашу тисячу.
- Вона на вас чекає.
- Carrambo! їй не доведеться довго чекати. Adios! Adios! [51]
- Santissima Virgen! - вигукнув той нечестивий горлоріз, коли його гість пошкандибав геть з очей.- Оце-то поталанило! Хапнути тисячу доларів за те, щоб прибрати молодчика, якого я й сам хотів порішити, задурно!.. Команчі на стежці війни! Carrambo, невже це правда? Коли так, треба знайти своє індіанське вбрання. Ось уже три роки після того клятого замирення воно лежить без діла. Viva la guerra de los Indios! [52] І дай Боже успіху моїй виставі у прерії!
Луїза Пойндекстер дуже полюбляла ті розваги, що їх повелося вважати чоловічими. Не проминула вона й стрільби з лука. Лук і стріли були в її руках наче іграшки, з якими вона робила все, що хотіла.
Навчилася вона того мистецтва в індіанців юма. Останні представники цього могутнього колись племені ще й тепер трапляються на пониззі Міссісіпі, поблизу Пойнт-Купе та затоки Атчафалайя.
Уже давно Луїза не брала до рук свого лука, навіть не розпакувала після того, як разом з іншими речами його привезли в одному з фургонів до Каса-дель-Корво. Відколи приїхала туди, вона все не могла вибрати хвилини, щоб повправлятися з цією зброєю Діани [53], і її чудовий лук із дерева маклюри та сагайдак з опереними стрілами так і лежали занедбані в коморі.
Та ось настав день, коли дівчина витягла їх на світ і вшанувала своєю увагою. Це сталося невдовзі після тієї розмови за сніданком, коли батько заборонив їй виїжджати верхи самій. Луїза без жодного слова скорилася, і навіть більше - не тільки перестала їздити сама, а й відмовлялася виїжджати в чийомусь товаристві.
Плямиста лошиця знуджено стояла в стійлі або несамовито гасала по коралю, дивуючись, чому на її спині більш не буває сідла - отого дивного предмета, котрий, як ніщо інше, нагадував їй про неволю.
Та Луїза не забувала про свою Луну і хоч більше не їздила верхи, проте щодня, мало не щогодини, згадувала про неї і дбала, щоб її добре доглядали. Плямисту годували добірним зерном із засіків Каса-дель-Корво, найсоковитішою травою прерії, а пила вона холодну прозору воду з Леони. Плутон залюбки чепурив лошицю, без кінця чистив її скреблом та щітками, і шерсть на ній лисніла не гірше, ніж його власна чорна шкіра.
Решту часу міс Пойндекстер ділила між обов'язками господині дому і стрільбою з лука. Здавалося, лук і стріли замінили їй прогулянки верхи - улюблену розвагу, якої вона була тепер позбавлена.
Місцем для своїх стрілецьких вправ вона обрала сад з прилеглими гайками, що його з трьох боків огинала річка, а з четвертої замикала задня стіна гасієнди.
Той мальовничий сад був закладений у давноминулі дні, про що свідчили й екзотичні старі дерева, й потьмянілі від часу статуї різця іспанських скульпторів, які нагадували про минувшину не тільки своїм виглядом, а й тим, кого зображували. Там можна було побачити увічнені в камені постаті великого Конде, Кампеадора, першовідкривача американського континенту Колумба, двох видатних конкістадорів Кортеса і Пісарро, уславленої своєю красою і відданістю індіанки Малінче. [54]
