Барон де Кройн забув про спокій, відколи залишив замок Леуварден. Коні зовсім стишили хід, і карета перевалювалася по горбах, від чого голова його гойдалася на плечах, потрапляючи в обвіконня, коли той, хто найбільше не полюбляв мандрівок, намагався виставити її, з тривогою оглядаючись назад.
Зрештою він полегшено зітхнув. Ліс, де розбійники марилися за кожним деревом, залишився позаду. Польова дорога стала рівнішою, і шляхетний на вигляд літній чоловік у береті з малинового бархату відкинувся на спинку сидіння, заплющивши очі. Та кінські копита зацокотіли зовсім поруч.
Йоганн ван Герст нахилився, зазираючи до карети.
— Як ви, бароне?
— Іще живий. Мюнстерських розбійників нам так і не довелося побачити. Отже, добити мене має ця трясуча дорога.
— Дорогий бароне, нам із вами ще сто літ потрібно жити, — усміхнувся Йоганн. — Інакше для чого ця подорож? Женіть геть похмурі думки. Коли нам зготують оленячі реберця у замку Гронінґен, ви сміятиметеся над оцими вашими жахами, повірте мені.
— Краще б мені зготували їх у замку Леуварден, — пробуркотів той. — Ви самі знаєте, яким випробуванням є для мене навіть недалека мандрівка.
Ван Герст випростався у сідлі та відпустив поводдя, дозволяючи коневі вільно бігти поруч із каретою. Адже дорога стала ширшою, і він сподівався розрадити співрозмовника.
Деніел верхи їхав попереду, пильно обдивляючись навсібіч. Лісова дорога скінчилася, і він також зітхнув із полегшенням. Половина загону розтяглася попереду, друга за його наказом трималася на відстані позаду. Цокотіння копит долітало до його вух. Самі ж вершники не могли чути того, про що говорили гер Йоганн із бароном. Рівнина давала змогу далеко бачити навколо, і Даніел заспокоївся, думаючи про своє. Ззаду долітали тільки уривки фраз.
— Дорогий бароне, — повчально промовляв дейхграф, — пора припинити вагання. Ви чесна відважна людина, та, споглядаючи вашу діяльність збоку, я можу сказати лише це. Усі ваші діяння вінчає тільки несприйняття влади імператора і католицької церкви. У намаганнях проявити себе в цьому ви кидаєтеся з боку в бік. Ваш замок перетворився на притулок для першого-ліпшого, кого загнали у кут Габсбурґ і папські єзуїти. Ви з усіма, починаючи від волоцюг із Гента й закінчуючи анабаптистами. І чого досягли, крім смертельного ризику для власної персони?
Барон слухав мовчки.
— Ваша світлосте, — вів своєї ван Герст. — Пора визначитися. Кілька останніх років я пов’язаний із людьми, які знають, що роблять. З міркувань вашої ж безпеки не називатиму їхніх імен, але повірте тому, хто жодного разу вас не підвів. А сам я упевнений, що зараз ми дотримуємося правильного напрямку.
Рука Йоганна простяглася на схід.
— Ось туди нам. На землі бранденбурзькі, куди не сягає влада папських єзуїтів. Прийом у курфюрста Альбрехта Гогенцолерна стане першим кроком. Небагато європейських монархів спромоглися не підкоритися владі Габсбурґів та Риму. Саме у нього знайшов прихисток Лютер. Саме звідти друкує свої святі книги Жан Кальвін, закликаючи до справжньої віри замість тієї, що продає святотатцям індульгенції, а праведних спалює на вогнищах. Наш шлях у єднанні з ними.
— Скажіть, Йоганне, — мовив барон, — ви… із жебраками? Я не помиляюся?
— Ваша світлосте, ті, кого штатгальтер назвав жебраками, гезами — поки що у переважній більшості справді лише розбійники. Але з часом повстануть усі наші землі від Фландрії до Гронінґена. І тоді всі ми підемо в ліси або вийдемо у море. І нехай нас називають гезами — байдуже. Головне, щоб на землі нашій не стало влади Габсбурґів і католицької церкви. Щоби Святе Писання читали нашою мовою, а церковники не грузли у розпутстві, відбираючи в людей останнє. Там, куди ми їдемо, інша віра й інше життя. Там я сподіваюся знайти розуміння та підтримку.
Погойдуючись у сідлі, Деніел мимоволі слухав ці розмови, зауважуючи щоразу, наскільки близьким до його розуміння було те, про що говорили ван Герст із бароном. Він ніколи не замислювався над тим, до якої віри належить і, прийнявши католицьку, хотів лише мати змогу заходити до храму, щоби бути ближчим до Бога. А розуміння, що люди, які представляють Святу Церкву, творять справи, більше притаманні дияволу, не давало наблизитися до Всевишнього десь там, у глибині власного тіла, де жила душа. Тому, слухаючи їхню мову, Деніел подумки сам собі кивав головою.
— А розкажіть-но мені про людину, яка представить нас курфюрсту, — попросив Йоганн.