— Курфюрст Бранденбурзький Альбрехт Гогенцолерн — від часів знищення ордену — васал польського короля, ви знаєте це, — пояснював барон. — Ян Ласський походить із підданих Жигимонта Старого. Отримавши посвяту, він поступово відійшов від Католицької церкви, ставши прибічником Кальвіна. Перебуваючи у Базелі, купив у Еразма з Роттердама майже усі його книжки та вивіз до Бранденбурга. Ця людина переховувалася у мене близько десяти років тому. Її ідеї звучать дуже близько з вашими, дейхграфе. Він обіцяв відрекомендувати нас курфюрсту, який його цінить. Ось і все. Але поясніть мені, навіщо вам ризикувати, якщо ви збираєтеся плисти у Новий світ? Про це відомо в усій Фризії. Мореплавці, які вирушали туди, верталися не швидше як за чотири-п’ять років. Дехто не повернувся узагалі. Вам також, на мою думку, потрібно визначитися.
Данило завмер. Зараз він мав почути про те, що чекає його далі, бо не відокремлював тепер свою долю від долі того, кому служив.
— Дорогий бароне, це і є складова частина однієї великої справи, якою ми обоє займаємося. Неможливо, зібравши зграю гезів, перемогти імператора Карла. Потрібен час, упродовж якого належить зробити ще багато чого. І плавання до Нового світу — складова частина. Я хочу створити там нову Фризію, яка розквітне, зміцніє та простягне руку старій через океан. Новий світ — це золото, багатства, а без них неможливо воювати та перемагати. Тому, щойно випаде нагода, мої кораблі відпливуть туди. За згодою імператора, зрозуміло, адже воювати з ним іще рано.
Хизир не одразу виконав свою обітницю. На відміну від Аруджа, сліпий гнів міг затьмарити його лише на якусь мить, і якщо упродовж неї не ставалося непоправного, далі діяли розрахунок та витримана лють. А події, що сталися осторонь і на тлі яких зрада халіфа відсунулася далі, змусили надовго забути про її виконання.
Утім, повернувшись до Аль-Джазаїра, бейлербей відрядив кілька своїх галер з наказом розшукати принца Рашида — старшого брата Мухаммада Аль-Хасана, який, на відміну від інших братів, якимось дивом зміг уникнути смерті під час приходу до влади теперішнього халіфа. Його шукали до зими, і коли той постав перед Хизир-беєм, розпочинати похід на Туніссу було пізно.
Старий та хитрий реїс розумів, що як би Мухаммад Аль-Хасан не поводився стосовно нього, інших емірів та своїх рідних братів, — він був халіфом, продовженням Хафсидської династії, а отже, якщо реїс грубо захопить владу, це викличе хвилю обурення в усій Іфрикії. Так чи інакше його назвуть загарбником. А воювати з усім Магрибом Хизир-бей не збирався. Тому поквапився прийняти та приголубити нещасного Рашида ібн Хасана, пообіцявши йому повернення правдивої влади.
Звістки про це покотилися пісками аж до Каїрвана, збурюючи народ, невдоволений правлінням халіфа, а тим часом у бухті Аль-Джазаїра під пильним оком гарнізону Пеньона, який принишк, наче мишаче гніздо, ладнали нові галери, вантажили гармати, охочі йти на Каїрван стягалися до міста. Усе тривало за задумами Хизира.
Плани порушив той, хто був дуже далеко, втім пильно стежив за силою реїсів, що день у день зростала. І якщо Хизир-бей розумів, що колись це станеться, передбачити, як саме й у що воно виллється, навіть йому бракувало прозорливості та уяви.
Три османські галери прибули під стіни Аль-Джазаїра навесні, коли усе було готове до походу. А слова посланців султана Сулеймана змусили бейлербея важко замислитися. Великий Падишах вимагав його приїзду до Істанбула як намісника земель, що присягнули свого часу на вірність його імперії. Це звучало як наказ, хоча той, хто передав його, зауважив, що візит не мусить бути негайним.
Хизир надовго замислився. Похід на Туніссу був повністю підготовлений, а султан давав час. Тим паче, Каїрван лежав на шляху до Босфору. Але ватажок реїсів добре розумів, що не так просто навести лад у володіннях халіфа, навіть швидко захопивши міста, і похід затримає його до зими. Можна було вирушити до Істанбула негайно, а на зворотному шляху зустрітися з головним своїм караваном та відвідати халіфа. Та невідомо, скільки часу займе візит, адже посланець османів не повідомляв про його мету.
Хизир обрав друге. Колись давно, після загибелі Аруджа, коли залишився сам серед численних ворогів, він уже робив подібний вибір і не помилився. Щоправда, тоді йшлося про союз із Селімом — батьком теперішнього султана. І Хизир-бей, щороку відсилаючи багаті подарунки до Істанбула, навіть тоді, коли після смерті батька до влади прийшов Сулейман, жодного разу не пошкодував про це.