— Готуйтеся кидати якір! — наказав Йоганн. — Далі не підем.
— Мілорде! Право по борту!
Цей крик змусив обернутися кожного, хто дивився у протилежний бік, де широчіли спокійні хвилі. З правого ж борту так само переривалася гряда скель, і за нею під самим берегом утворилася бухточка. Команда заціпеніла. «Свята Еліза» ще рухалася, й останній виступ залишався позаду, відкриваючи їхньому оглядові три великих галеаси, заховані там.
Вони стояли майже поруч, зі спущеними вітрилами, і злегка погойдувалися на якірних канатах. На палубах товклися люди. Порти усіх гармат були відкриті, й чорні жерла дивилися просто у бік прибульців. На щоглі найближчого і найбільшого майорів прапор зі зловісною чорною лілією, а борт носової частини прикрашала назва — «Харон».
— Джоні… — прошепотів ван дер Молен. — От і знайшовся…
Там помітили, проте заціпеніння ворога також тривало якийсь час. І не одразу Джоні, за яким капери зі шаленими вигуками кинулися до каюти, вилізши нагору, зрозумів, хто перед ним. А потім губи його також прошепотіли:
— Є Бог на світі…
— Ставити вітрила! Повний уперед! — вигукнув Йоганн.
Зчинився несамовитий рух. Команда тягла фали, наче навіжена, намагаючись якнайшвидше прискорити хід. Вітрила роздувалися під вітром, і флюїт набирав хід, але як же повільно це відбувалося!
Забігали й на ворожій палубі. Ладнали гармати, звільнені від зарядів у шторм. Лише це одне врятувало непроханих гостей. Джоні волав не своїм голосом, наказуючи виходити з бухти. Лунали крики, вітрила лізли догори, а ціль віддалялася з кожним поривом вітру. Ненависний ворог вислизав.
Залп із правого борту «Харона» вдарив запізно. Каноніри поспішали, і більшість ядер спороли хвилі, не долетівши до «Святої Елізи». Лише два просвистіли над палубою, не вчепивши вітрил та здійняли стовпи води попереду за курсом судна.
— Розіб’ємося. Капітане, нас розтрощить об каміння! — намагався докликатися до розуму оскаженілого капера помічник Кальвен, та Джоні тепер володіли тільки лють та відчуття нечуваної удачі.
— За ними! Рухайтеся, скоти! Поставити усі вітрила! Повний уперед, ледацюги! Нехай вони самі перевіряють фарватер, ми йтимемо слідом!
Розвернувши гармату на носі, Данило закряхтів од напруги і навів її на борт «Харона», що залишився позаду. Відстань до ворога продовжувала зростати, і він присів на напівзігнутих ногах під непомірною вагою, спрямовуючи отвір гармати на верхівки щогол переслідувачів.
— Вогню!!!
Гармата бахнула, таки посадивши каноніра задом на палубу, а ядро, просвистівши попри власні щогли, вдарило у край лівого борту біля корми «Харона», збивши фальшборт.
— Диявол! — прогорлав Джоні. — За ними! Швидше, скоти!
— Капітане! Це Деніел! — лунали крики. — Лише у його руках гармата здатна на таке!
— Сьогодні увечері ми здеремо з них шкіру! З усіх, а з цього вилупка — першим. Вони гойдатимуться на реї найголішими з усіх, кому випадала така честь! А якщо цього не станеться, я зроблю це з вами! Ставте марселі!
Гонитва тривала, а простір між берегами знову почав звужуватися. На «Святій Елізі» встигли загнати заряди у гармати, і Йоганн, вилізши на місток, з тривогою вглядався уперед. Якщо це справді була бухта великого острова, вона скінчиться, і тоді, затиснуті у кут, вони мусять розвертатися бортом до ворога та приймати нерівний бій. Якщо ж це вузька протока між двома островами, корабель знову потрапить у височезні хвилі під владу безжального шторму, що зветься Бора.
— Мілорде, скиньте частину вітрил! — благав ван дер Молен. — Ми розіб’ємося! Вони відстали, накажіть виміряти глибину!
«Свята Еліза» йшла повним ходом між високих берегів, і люди здригалися від кожного рипіння щогли, з тривогою очікуючи одночасно з поштовхом почути звук проламування днища на підводній скелі. Власне, слабші духом не відмовилися б від такої біди. Відстань до будь-якого з берегів давала змогу дістатися туди уплав, а нерівна битва з трьома каперськими галеасами обіцяла неминучу смерть.
— Уперед! Не чіпати вітрил! Слухати мене! — горлав шкіпер. — Нехай буде, що буде. Бухта занадто широка. Вони обійдуть нас, тоді кінець. Нас розстріляють із усіх боків. Уперед, у кут!
Вілфорт лише крадькувато озирався за курсом, підганяючи своїх гарматіїв ув очікуванні того часу, коли й собі насісти на капітана, вимагаючи зупинки. Очі старого каноніра вишукували зручну позицію, де можна було би боронитися від ворога, який переважав числом.
Полишивши наново заряджену гармату, Данило збирав докупи сторожу, яка вдягала обладунки, та готувався до абордажу. Кожен розумів, що як не станеться дива, у такому бою на них чекає лише загибель. Ван дер Молен за його наказом повів свій загін на корму, облаштовуючи там оборонне місце.
Вітрила трьох галеасів трималися позаду. Ворог, також набравши руху, сміливо йшов перевіреним курсом.
— Господи, пошли їм підводну скелю… — прошепотів Кліверт, укотре озираючись на прапори з чорними ліліями.