Гомін, що здійнявся несподівано, означав лише одне — угорі на галереї уздріли рух. Білі манжети варти замайоріли поміж колонами імператорської ложі. Охорона шикувалася перед виходом того, кого можна було порівняти хіба що зі сонцем, яке наче навмисно сьогодні від ранку ховалося за хмарами. А далі цей гомін переріс у ревіння — Його Величність король Кастилії і Арагона, обраний імператор усіх християн Карл П’ятий Габсбурґ зайняв своє місце у ложі, а отже, дійство мало початися невдовзі.
Відстань із площі була надто великою, щоб у натовпі могли роздивитися свого короля, проте усі, хто тепер дер голови у протилежний від ешафоту бік, тягли руки, намагаючись упізнати супровід найвеличнішої особи. Рев припинився, натомість наростав інший гомін. Суперечки на площі тривали. Втім, навіть найбільш гостроокі так і не змогли упізнати людину, яка зайняла місце праворуч від імператора.
Візит Його Святості Папи Римського Паулуса Третього, на який так довго чекали, був таємний, і про нього знало лише невеличке коло наближених. Утім, чутки у нетрях великосвітського Мадрида розросталися з нечуваною швидкістю, сягнувши за неповну добу навіть гурту придворних дам. Двір перешіптувався, не наважуючись підвищити голос.
Алессандро Фарнезе прибув напередодні у звичному супроводі гвардійців Ватикану і зараз перебував на галереї — у простій сутані з накинутим на голову каптуром, як і кілька високоповажних синів Святої Церкви, котрі завжди супроводжували імператора на таких заходах. Ті, хто прибув з Папою, сиділи за його спиною. Аквілейський патріарх отець Марко Гримані та Віченцо де Капелло, один з дожів Венеції, прибули насамперед як відомі мореплавці й адмірали своїх флотилій.
Маркіз де Васто, теперішній командир гвардії імператора, зайшов останнім, зайнявши місце ліворуч від короля. Саме від нього Карл дізнався про справжню місію цих двох людей.
— Ваша Величносте, ескорт повинен з’явитися невдовзі. Гвардія не змусить вас чекати.
— Не кваптеся, маркізе, — посміхнувся Габсбурґ. — У нас є доволі часу, і де, як не тут, буде найкраще обговорити наші задуми? Хіба не так, Найсвятіший Отче?
— Звісно, сину мій, — усміхнувся Фарнезе. — Ідея створення «Святої Ліги» настільки визріла, що останній крок може бути зроблено будь-де, навіть на площі, де страчують чергового єретика.
— Чому ні, Ваша Святосте? — підтримав де Васто. — Якщо сама «Ліга» призначена служити справі боротьби з дияволом, це місце є, безперечно, найкращим.
— Маєте слушність, як завжди, дорогий маркізе, — схвально кивнув Паулус Третій, — і вашу особисту роль у тому, що розмова все-таки відбудеться, важко переоцінити. Якщо ж сторонам при цьому ще й удасться дійти згоди, заслуга ваша перед справою Христа стане неоціненною. Християнським монархам давно пора об’єднатися, бо загроза зі сходу стає дедалі ближчою. І якщо на суходолі втрата навіть кількох фортець у Трансильванії не має вигляду здачі позицій, то на морі, незважаючи на останню перемогу флоту Вашої Величності, усе складається кепсько. Половина узбережжя Іфрикії забудована іспанськими фортецями, в усіх них стоять гарнізони, а Середнє море скоро стане зовсім не нашим.
— Ви перебільшуєте, Святий Отче, — втрутився Карл, — але у словах ваших є зерно істини. І це гірко усвідомлювати після нашого переможного походу й захоплення Тунісси.
— Ото ж бо! — схвально похитав пальцем Фарнезе. — У нас нема іншого шляху, крім нового Хрестового походу в ім’я Господа. Але, Ваша Величносте, якою мовою належить спілкуватися сторонам? Гадаю, враховуючи наш несподіваний візит до Мадрида, усі могли б чинити це іспанською.
Карл посміхнувся кінчиками губ, а відповідь Обраного Імператора усіх християн підтримувала тепер іронічні інтонації найсвятішої особи:
— Навіть не знаю, Ваша Святосте. Так склалося, що іспанською я говорю лише з Господом нашим.
Простягши долоні, імператор смиренно звів очі догори.
— Ну, тоді латиною, — дещо здивовано запропонував Фарнезе.
Обличчя Габсбурґа залишалося серйозним, і кожну пропозицію співрозмовника він обмірковував так, наче це вже зараз стосувалося «Ліги».
— Найсвятіший Отче, — з відвертішою посмішкою промовив Карл, — латиною я звик спілкуватись із жінками. Хоча… в Європі монархи так давно обговорюють створення «Святої Ліги», що це все більше нагадує мені бесіду придворних фрейлін. Тож я готовий вести перемови навіть латиною.
— Вам важко догодити, сину мій, — теж посміхнувся Паулус Третій. — То чи не буде завгодно Вашій Величності повідомити нам, якою ж мовою ви спілкуєтеся з чоловіками?
Фарнезе озирнувся назад, наче шукаючи підтримки у свого високоповажного супроводу, проте адмірали й далі сиділи, мовби набравши до рота води, і лише шанобливим киванням давали зрозуміти, що стежать за розмовою.