А той ледве дихав та хрипів, затиснутий у могутніх обіймах. М’язи, що стискалися у жмут, розгинало неймовірною силою, і тоді тріщало усе, на чому вони трималися, а дикий біль несила було терпіти. Кілька разів його ліва рука, вислизнувши з-під супротивника, майнула по ньому, намацавши руків’я кинджала, який ще стирчав у боці, але захопити його не змогла. Шию, що вже припинила противитися, стиснуло дико, і чорна темрява розливалася по очах, цілковито затягуючи у себе.
На скелях грюкнуло двічі, й наростаючий свист змусив обернутися усіх, захоплених двобоєм. Стовп води здійнявся між бортами галер, обкотивши водою реїсів. Напівзатоплену палубу струснуло, і з носа її навсібіч розлетілися тріски. Рух зчинився із запізненням, бо тепер господарем становища був Джоні. Хизир і ван Герст вигукували команди, намагаючись перекричати грюкіт канонади. З обох боків воїни майнули на розбиту галеру, де відбувався двобій. Зм’яклі тіла супротивників тягли у різні боки.
На «Святій Елізі» піднімали вітрила, а четверо жовнірів наводили на скелі гармату Деніела, якого насилу затягли догори. Звідти било вже чотири гармати, а Джоні ладнав інші. Вдарили весла, здіймаючи піну, і галера першою пішла на вихід з бухти під перехресним вогнем каперів. Гармати реїсів дали залп у відповідь.
— Вогонь по галеасах! — кричав гер Йоганн. — Ідемо на абордаж! Знищимо їх, і нехай береже нас Господь!
Із диявольським гудінням ядра летіли згори, і флюїт отримав ще два пошкодження. Третє ядро за мить потрапило у ніс, мало не збивши бушприт. «Свята Еліза», набираючи хід, ішла під вогнем ворога в останній бій. Борти галеасів наближалися, і наступний залп звідти, якщо їхні каноніри не схиблять, міг бути фатальним. Ван дер Молен зібрав на носі абордажний загін. Улігшись на дошки, вони просили Господа вберегти їх від ворожих гармат, щоби, протаранивши флагман супротивника, піти у нерівний бій.
Галера реїсів, давши ще один залп у бік «Харона», завернула до берега, виходячи з битви. Те, що відбулося далі на ворожих кораблях, виглядало справжнім дивом. На дальньому галеасі несподівано впала фок-щогла, заклубочився дим, хоча ван Герст добре бачив, що ядра реїсів не влучили у ціль. Надія вижити зажевріла у його серці.
— Мілорде! — кричав Вілфорт. — Мілорде! Це наш флот! Вони прийшли! Я бачу!
«Грюнс» та «Місячне Сяйво» на повному ходу швидко наближалися з іншого боку до місця битви. На галеасах здійнялася справжня паніка. Найдальший, позбавлений гармат, був розстріляний одразу і загорівся. Кілька каперів загинули, інші скакали у хвилі, сподіваючись доплисти до берега. Йоганн наказав на повному ходу розвертатися праворуч, і невдовзі усі гармати лівого борту дали залп по «Харону». Там падали вітрила, давлячи усіх без розбору, а «Свята Еліза» поверталася правим бортом, стаючи майже упритул. Третій галеас, піднявши вітрила, узяв курс на протилежний берег, намагаючись вийти з битви.
Розгром тривав до заходу сонця. З кожного флюїта на береги висадили загони жовнірів. Покинувши гармати та позиції на скелях, капери розбіглися. Джоні наче розчинився. Кілька полонених каперів, намаючись урятувати своє життя, в один голос твердили, що капітан залишив «Харон» ще до обстрілу, бажаючи власноруч вести вогонь по судну ван Герста. Пошуки його тривали ще дві доби.
Коли зовсім смерклося, Хизир наказав відплисти. Вийшовши на середину бухти, галера минула уламки «Харона» і спрямувалася на вихід із затоки. Удари бубна почастішали, і м’язисті спини реїсів, які сиділи на веслах, щоразу розгиналися у відповідь. Між рядами гребців лежало золото, з яким тепер доведеться вийти у відкрите море під владу безжального Бори.
П’ялі-араб сидів на палубі, спираючись спиною до щогли і тримав на колінах голову Шейтан-бея. Тіло його було неймовірно скривлене, обличчя набрякло, а на місці лівого ока зяяло суцільне криваве місиво. Груди Лук’яна не рухались, і лише приглядаючись, можна було зрозуміти, чи дихає нещасний. Лише одного разу, коли П’ялі необережно порухався, слабкий стогін злетів з пересохлих уст пораненого.
— Ось і натовкли ми мушель аструлабом, — промовив Хизир ні до кого. — Тільки наїдку від цього я не відчуваю…
Головна площа Мадрида вирувала. Юрба почала збиратися задовго до полудня, на який було призначено страту. Площу очепили гвардійці у чорних кірасах, вона не могла вмістити усіх охочих, і натовп тіснився на вулицях. Місто гуділо. Там, де мала рухатися процесія, люди тулилися до стін в очікуванні кінного ескорту.
Під стіною кілька днів тому збудували високий ешафот, який могли бачити навіть ті, хто стояв далеко. Ближче до полудня гвардійці перекрили підходи, й кільце вояків у тьмяних шоломах з алебардами утворило суцільний заслін навколо місця страти.