Сховавши зброю у піхви, Деніел схопився за одну з гармат протилежного борту. Йому допомагали, але не так просто виявилося стягти її з відкатного пристрою й розвернути у бік ворога. З висоти верхньої палуби вона дивилася поверх трьох суден нападників. Закректавши, він схопився за її казну та підніс догори. Жовніри хапали мертві тіла, що валялися навколо, й підкладали під гармату, намагаючись навести її на галеру, яка тепер становила найбільшу загрозу.
— Вогню!
Постріл відкинув гармату назад, і вона покотилася, калічачи своїх. Борт галери розлетівся на уламки. А наступної миті пролунав залп із нижньої палуби, де гарматії встигли закласти нові заряди. Ядра трощили вороже судно, більшість команди якого встигла перейти на дві інші галери, котрі протаранили «Грюнс». Їхній наступ зупинити не вдалося. Берберів було багато. Тепер на нижній палубі на повну дзвеніло залізо, і Деніел зрозумів, що її гармати більше не стрілятимуть. Гамір битви лунав іще якийсь час, а тоді все стихло, і вуха його почули звуки чужої молитви. Рівний, наче море, зловісний наспів десятків чужих голосів пхався у всі кутки тіла, і від нього мороз дер по шкірі. Так мали співати хіба чорти у пеклі. Слухати це було понад його сили.
Півтора десятка жовнірів та гарматіїв з нижньої палуби зуміли врятуватися, видершись нагору, і тепер Деніел з їхньою допомогою розвертав гармати лівого борту здовж палуби, спрямовуючи їх у бік нападу.
Хизир мовчки спостерігав картину битви біля західного мису. Надія на подальше розгортання бою за його розрахунками ще жевріла у серці капудан-паші, однак він дедалі більше розумів, що швидко це не станеться. Найбільший із флюїтів, відбивши напад, продовжував захищати сусіднього, який націлився на берегову лінію, де вже скупчилася, готуючись проскочити, значна частина його ескадри. Третій галеон також іще не здався, хоча його абордаж тривав повним ходом. У кращому разі, захопивши корабель, реїси могли обернути його ж гармати проти найбільшого і вже тоді дістатися того, що займав позицію, найближчу до берега. Лише після цього галери отримували можливість вийти у відкрите море й ударити з обох боків по головних силах невірних.
— Володарю! — знову не витримав Сіді-алі. — Дозволь мені з трьома галерами підійти на допомогу, й тоді берег буде нашим! Скоро сонце мине небосхил, відтак…
— Замовкни! — гаркнув Хизир. — Тоді нам не буде з ким ударити у центр! Більше жодної галери! Там досить сил. Де Шейтан-бей? Чому не повернувся? Як міг він ослухатися свого повелителя і кинутися у бій?
Скажена лють палала в очах бейлербея, заважаючи зосередитися та прийняти рішення. Башбуки припинили спроби переконати його і мовчки товклися поруч, очікуючи наказу йти у бій. Зі сходу повернулася галера зі золотим бунчуком.
— Нехай пливе туди, — наказав капудан-паша, — і передасть мою волю. Галеон, на якому зараз триває битва, не пускати на дно. Він має бути захоплений. Без нього ми не зруйнуємо цю плавучу фортецю. А Шейтан-бей хай негайно повертається до мене. І навіть якщо йому вже відрубали голову, нехай бере її в руки й одразу пливе сюди! Інакше тіло його пошкодує, що прийняло смерть!
Сонце палило нещадно, стоячи в зеніті. Доріа прикипів до шканів, не відриваючи очей від труби. Звідси відкривався достатній огляд на місце баталії, і водночас це давало змогу говорити з капітанами та віддавати накази. Вітер таки здійнявся, але, на відміну від учорашнього, вже не був вигідний і намагався віднести кораблі об’єднаних сил подалі від затоки Амвраїкос, де нарешті зав’язувався бій. Кілька берберських галер вчепилися в один із фламандських галеонів, які ті називали флюїтами, і один з них уже готовий був здатися. Найбільший, що належав непокірному фризькому дейхграфу, відбив атаку, але нічим не міг допомогти першому з назвою «Грюнс», оскільки захищав третій — «Місячне Сяйво». Поки що усі троє разом твердо утримували ворога поблизу західного мису.
Вітер продовжував відносити вітрильники, що намагалися маневрувати, й біля місця бою скоро залишилися тільки галеаси, які, підгрібаючи веслами, досі займали відведену їм позицію. Лише на них, а ще на свої власні та венеційські галери міг розраховувати славетний адмірал у випадку масштабної битви. Втім, Барбаросса не квапився підтягувати у бій нові сили, а з гідною заздрості впертістю чекав, чим закінчиться сутичка між кількома його галерами та «Грюнсом». Вочевидь морський розбійник, а тепер адмірал Сулеймана будь-що хотів, аби першим це зробив Доріа.
То була складна дилема. Кинути галеаси на допомогу фламандцям означало послабити центр й отримати головний удар берберського флоту саме у це місце. Не зробити цього — означало рано чи пізно втратити західний мис і випустити з пастки частину ворожого флоту, який одразу ж ударить із флангу. Відчуття, що Барбаросса переграє його, дедалі більше гнітило синьйора Доріа, і невпевненість генуезького флотоводця зростала.