Два десятки реїсів, які зібралися на носі, натягли тятиви, і за командою Шейтан-бея стріли зі свистом полетіли у ворога, а люди Абдалкаріма, покидавши луки, тепер падали попри борти, ховаючись од смертоноснішої зброї. Крики поранених пролунали згори, і цієї ж миті вистрілили аркебузери й арбалетники. Жахливий стукіт струсив настил галери. Короткі металеві стріли та кулі уп’ялися в порепані дошки, втім, деякі з них не минули тіл нападників, видушивши передсмертні крики з їхніх горлянок.
Щогла, за якою стояв Лук’ян, загуділа від призначеної йому кулі з гаківниці. Шлях нагору було відкрито. Реїси підхоплювалися на ноги, а рука Шейтан-бея здійняла шаблю високо догори.
— Реїси! Браття! Уперед! Аллах з нами!
Дзьоб галери, який не могло зупинити вже ніщо, насувався на ворога, і нападники схопилися за борти, аби не впасти під час зіткнення. Охопивши щоглу, Шейтан-бей набрав у груди повітря, та переможний крик так і не вирвався з них. Те, що побачили в останню мить його очі, було громом серед ясного неба. Він помилився. Аллах не був із ними. Борт ворожого корабля ще на два лікті вище галерного тарана був оббитий залізом. Рот Лук’яна несамохіть роззявився, а наступної миті потужний удар струсонув усю галеру. Затріщало під ногами, а настил палуби ожив, переливаючись хвилями, немов море. Дзьоб галери щез невідомо куди, і страшна сила удару, ніби на шляху опинилася непохитна скеля, вибила палубу з-під ніг. Людей зносило, вони валилися, не здатні втриматися, врізаючись у борти, одне в одного, й падали у воду.
Аллах не був із ними цього разу. Світ перекрутився догори ногами, і, намагаючись не загубитися в обертах власної голови, яка дивом не розкололася від того удару, Лук’ян шпортав рукою по дошках, у прагненні намацати зброю. Відкинута великим та непохитним, галера з опалими веслами повільно відпливала назад. Він кліпав очима, не можучи сприйняти те, що відбулося.
Розтрощений дзьоб стирчав у небеса просто перед ним, а гора з написом «SANTA ELISA» оберталася далі повільно та невблаганно, відкриваючи його огляду протилежний свій бік із чорними жерлами гармат, що дивилися в очі Шейтан-бея.
Пронизливий тріск дошок обшивки збігся із поштовхом такої сили, що встояли на ногах лише ті, які трималися за такелаж або поруччя. На очах Деніела довгий таран увійшов у тіло «Грюнса», зупинивши галеру лише тоді, коли її форштевень сягнув борта судна. А за хвильку до цього берберська стріла, вдаривши у бік його кіраси, ковзнула далі та вразила жовніра, який стояв за спиною. Аркебузери стріляли урізнобій, пороховий дим летів струменями донизу й розлазився ворожою палубою, де також лунав суцільний лемент. Волання поранених та крики тих, хто кидався у напад, перепліталися між собою неймовірним чином, лякаючи сторони далеко за межами сутички.
Вони лізли догори, мов навіжені. Вихопивши палаш, Деніел товк несамовито усе, що потрапляло під його удари. Тіла шубовсали у воду, але ні цей жахливий звук, ані крики не могли заглушити дзвону заліза, що наростав із триванням сутички.
Палуба хитнулася під ногами від нового поштовху. Зашпортавшись за чиєсь тіло, він утратив рівновагу і впав, а коли підвівся, очманілі бербери лізли через борт і стрибали на слизькі від крові дошки. Більшість була оголена до пояса, і кожен мав у руках дві короткі шаблі.
— Воїни, гуртуйтеся! Тримати стрій! З нами Господь!
Не переймаючись думкою, чи був почутий, Деніел вихопив кинджал і кинувся у напад. Потужні удари палаша скосили двох розбійників, а решту змусили притиснутися до борту. Ті, хто залишився у живих, заважав вилізти іншим.
— Лягай! — прозвучало позаду.
Деніел та жовніри, які билися поруч, миттєво виконали команду, і грюк обладунків об дошки палуби злився із глухим звуком арбалетних пострілів. Короткі й важкі стріли врізалися у голі тіла, збиваючи нападників з ніг. А далі, підхопившись, жовніри добивали поранених. Мертвих хапали за що вдасться і кидали за борт, збиваючи тих, хто ліз догори.
Кілька розбійників, тримаючись іззовні корабля, зуміли перелізти на протилежний борт і вигулькнули там, де їх не чекали. Зібравши жовнірів, Крюйс ударив по ворогу, швидко скинувши у воду. А в місці пролому далі тривав бій. Ззаду підпливла ще одна галера, яка, на відміну від попередніх, тріскала від охочих захопити вороже судно. Бербери перелазили на дві інших, що позастрягали носами у противникові, й далі дерлися догори. Задні влаштували обстріл того ж правого борту «Грюнса». Стріли потрапляли у воїнів, проріджуючи ряди його захисників. І одразу вдарили дві гармати з тієї самої третьої галери. Одна з них була важка, тож ядро, проломивши борт верхньої палуби, зруйнувало частину настилу.