— Насіре, — промовив Шейтан-бей, відвівши капуданів галер набік, — ми захопимо і знищимо величезні кораблі невірних. Це наказ Хизира. Ти бачиш їх. Я вдарю по меншому. Твій — більший, той, що стоїть поруч із ним. Якщо страх володіє кимось із вас, говоріть про це вже, зараз.
Вони мовчали, поки зрештою Насір-реїс не сказав:
— У моєму серці нема страху. Але щойно десять наших галер, озброєних гарматами, не змогли зробити цього. Як зробити це нам двом голіруч?
— Вони були важкі на ходу, — відповів Лук’ян. — Позбавлені гармат і зайвих воїнів, наші галери летітимуть, немов стріли. У них невірним важче буде влучити. І коли ми проб’ємо їхні борти та підемо на приступ, інші зможуть підплисти й довершити почате. З пробитими бортами, в яких застрягнуть носи наших галер, вони не зможуть обертатися. Насіре, Аллах із нами. До бою!
Абдалкарім чекав на своїй галері, готовий відплисти, а тут, на палубі, залишилися тільки Шейтан-бей із Масумом.
— Масуме, я не все розповів Насіру, — похитав головою Лук’ян. — Тобі мушу сказати. Я не атакуватиму менший галеон, а також піду на більший. Це мудре рішення підказав мені Аллах. Менший галеон буде твоїм. Бачиш ось цю гору? Коли наші з Масумом галери відпливуть на таку відстань, як до неї, рушайте за нами. А далі стеж за мною і роби усе так само, як я. У тебе розумна голова, Масуме-реїсе. Ти побачиш мою хитрість і все зрозумієш. І так само вдариш у менший галеон, як я зроблю з більшим. Після того, як розпочнеться бій, третій залишиться без захисту, і ті, котрі плистимуть за нами, самі побачать, як діяти.
— Я чув, Шейтан-бею, про твою хитрість та розум, — схилив голову Масум. — Сподіваюся, всемогутній Аллах дасть і мені сили не відстати від тебе на цьому шляху.
— Нехай Він береже тебе, — вклонився у відповідь Шейтан-бей.
Те, що розгорталося на морі, змусило на якийсь час замовкнути башбуків Хизира, а капудан-паша схопився на ноги, припинивши підпирати могутніми плечима камінь, до якого, здавалося, надовго прикипів спиною. Дві галери, розмірено вимахуючи веслами під неквапний ритм барабана, взяли курс на місце розташування трьох найбільших галеонів, що зуміли витримати перший напад. Вони пливли не те щоби поруч, але відстань між ними не перебільшувала і двох десятків корпусів. «Свята Еліза» стояла ближче до берега, й на неї прямувала галера Насіра. Друга, що націлилася на «Грюнс», пливла повільніше і дещо відстала од неї.
— Що вони роблять? Хто дав наказ?!
— Хизире! — несподівано вигукнув Сінан. — Це Шейтан-бей!
— Я бачу його! — закричав Сіді-алі, приклавши дюрбун до ока. — Це галера Абдалкаріма, але веде її Шейтан-бей!
— Аллах забрав у нього розум! — прошепотів Хизир, спостерігаючи дивовижну картину.
У таборі християн також помітили цей рух, і Доріа, покликаний нагору, став на містку, приклавши трубу до ока. Дві берберські галери йшли в атаку, обравши собі кожна один із фламандських флюїтів, що тримали оборону біля західного мису.
— Смертники… — прошепотіли губи великого генуезця. — Дикі та божевільні…
Обидві галери йшли прямим курсом кожна на свою ціль, і жоден із спостерігачів цього нападу не мав сумнівів щодо їхніх задумів, до якої б зі сторін не належав. Водночас жоден не сумнівався щодо їхньої долі. Деніел застиг на містку, намагаючись роздивитися у трубу нападників, але картина повторювалася та сама. Різниця була лише у тім, що вітер таки здійнявся і ворожі судна більше клювали носами, занурюючи тарани у гребені хвиль. Звук барабанів наростав із кожною хвилиною, а рухи весел дедалі прискорювалися, і зловісні обриси ворожих кораблів виростали в очах чи не з кожним подихом.
Інші галери, що трималися позаду, також рухали веслами, але не квапилися наближатися до флюїтів. Їх було дві, але закрадалася думка, що бербери вигадали якусь хитрість, і просто так це не минеться, хоча розстріляти дві галери, маючи три десятки гармат на кожному борту, для жодного з флюїтів не становило труднощів.
— Гармати готуй! — ця команда майже одночасно прозвучала як на «Святій Елізі», так і на «Грюнсі» з тією хіба різницею, що в першому випадку вигукував її хрипкий та глухий голос Вілфорта, а в другому — гучний та потужний Деніела.
— Запалити ґніт!
І ці вигуки також пролунали майже одночасно, щоправда, швидше почувся голос Вілфорта, бо галера, що пливла на «Святу Елізу», випереджала іншу на кілька корпусів. Усі завмерли, очікуючи картини розстрілу божевільних, які йшли на неминучу смерть, невідомо на що розраховуючи.
Шум хвиль наростав, море непокоїлося дедалі більше й, відбиваючись од скель, наче закликало учасників цього застиглого дійства до прискорення. Ще мить — і смарагдова вода повинна спінитися від зіткнення тих, хто претендував у цьому величному просторі на істину, владу та місце під сонцем.
— Вогню!
Густий білий дим обгорнув правий борт «Святої Елізи», споровши повітря потужними струменями. Страшний гуркіт підняв хвилі сторч головою, і здавалося, що саме вони трощать на шматки тих, хто наважився кинути виклик цій силі, закутій у залізо та окресленій вогнем Господа.