Той, хто змінив за кермом капітана, тиснув на повну. І все-таки вони не встигали. Велетенське судно, спинивши хід, почало розвертатися, збираючись стати бортом до нападників. Відкриті порти галеона свідчили, що і його гармати готові дати залп. Завалюючись на бік, шхуна робила крутий розворот, намагаючись вийти з небезпечної зони. У грудях замлоїло. Ворог розвертався швидше, ніж «Привид» долав потрібну відстань.
Та, вочевидь, першими не витримали нерви у шкіпера ворожого корабля, котрий поспішав розстріляти шхуну, лягти на той самий курс і все-таки утекти від «Харона». Густий дим поступово вкрив увесь його борт, одразу ж пролунав несамовитий грюкіт, і вода почала здійматися стіною зовсім поруч, забризкуючи палубу. Капери робили неможливе, рятуючи власне життя. Обертали вітрила, а Маруф, відштовхнувши того, хто тримав кермо, несподівано потягнув у інший бік. Тепер унаслідок невдалого маневру вже ворог програвав у часі, тож «Привид», скоротивши відстань, знову опинився за його кормою, де не було гармат.
— Вогню!!! — волав Маруф, розмахуючи руками.
Напружуючи останні сили, Данило присів, спрямовуючи жерло гармати догори. Шхуна продовжувала розворот, перевершуючи зусилля хлопця. Ще трохи — і постріл не досягне ворожого судна. Його гарматі бракувало руху. Він не встигав за шхуною!
— Вогню!!!
Тріщали канати. Останнє зусилля, на яке був здатен Данило, він спрямовував, щоб відновити напрямок на ворожий корабель. Ще мить — і хлопець упаде.
— Вогню!!!
Гармата нарешті вибухнула, відкидаючи його на мокру слизьку палубу. Тому й не побачив Данило, як розлетілися тріски на кормі ворога. Шхуна продовжувала поворот, а галеон застиг на місці. На його палубі також точився шалений рух, проте команда величезного судна відтепер була безсилою — зруйнований форштевень не давав змоги плисти у потрібному напрямку. А зловісний силует «Харона» поступово виростав позаду, виринаючи з чорних хвиль і насуваючись, наче загибель.
Усе було скінчено. Вітрила з хрестами почали падати. Судно лягло у дрейф. Команда готувалася до здачі. Галеас Джоні зайшов із корми, й одразу ж полетіли канати з гаками, притягуючи ворожий борт до себе. Неймовірний галас стояв у повітрі — кидали дерев’яні трапи, розгойдуючись на канатах, капери стрибали на ворожу палубу. Ніхто не чинив опору. Шхуна, зайшовши з іншого боку, також пришвартувалася до борту, і потік нападників майнув догори.
Вихопивши зброю, Данило з криком кинувся до поруччя, та рука Маруфа несподівано вперлася у його груди, а шабля вказала на гармату.
— Гіос!
Це означало «назад», саме так розумів Данило. Спересердя сплюнувши, він сам-один схопив ядро й із розгону заштовхнув у жерло, випереджаючи греків. Невідомо куди подівся страх, і хотілося туди, у звитягу, разом з усіма.
А на палубі корабля, який ті, хто залишився поруч із ним, називали не інакше, як «гішпан», тривав розбій. Крики поступово стихли, й на обидва судна почали вантажити різний скарб. Мішки, діжі, тюки, перемотані мотузками… Втім, це тривало недовго. Старий чорнобородий грек несподівано торкнув його за плече. Кинувши мішок, Данило випростався. Іспанське судно мало значно вищу посадку, і частина того, що відбувалося на його палубі, ховалася від залишених на «Привиді». Але коли до гроту підвели двох зв’язаних чужинців, стало добре видно. Один стояв мовчки, інший голосив, намагаючись стати на коліна. Його піднесли. Обом начепили на шиї мотузки й потягли на рею. Тіла їхні корчилися недовго.
А тоді пролунали постріли. Щось летіло і падало у воду з іншого борту «гішпана», проте він не бачив, що саме. Кілька каперів на чолі з помічником Кальвеном залишилися на чужому кораблі. Вони ставили вітрила. Корабель із розбитим кермом пришвартували до «Харона» довгим канатом, і скоро усі три судна рушили назад.
— Гіос? — запитав Данило, коли Маруф зайняв звичне місце за штурвалом.
— Йа… — відповів той.
Тіла чужинців гойдалися на реї під мокрим холодним вітром, а на хвилях, там, де щойно був узятий «гішпан», залишився гойдатися човен. У ньому сиділи шестеро чужинців з його команди й мовчки дивилися услід. Навколо човна щось плавало — багато якогось ганчір’я і навіть щось схоже на людське тіло, втім, роздивитися було важко.
— Йоганн? — з надією запитав Данило, вказуючи на тіла у зашморгу.
— Геен… — відповів араб так само фризькою мовою, заперечливо хитаючи головою. Інші просто сміялися, ляскаючи його по плечах.
Діжу з вином відкупорили одразу. Пити у морі арак Джоні не дозволяв. Холодний уривчастий вітер дув у потрібному напрямку, спрямовуючи караван додому. Капери називали це правим галсом і раділи, бо могли плисти швидко. Крики з кожного судна лунали однаково голосно, адже свято вже почалося. Тіла повішених кинули у хвилі лише наступного дня. А ще через ніч у тумані проступили вершини грецьких островів.