Гамір наростав швидше, ніж північний буревій, і слова Хизира вже губилися у ньому. Сильна правиця лягла на руків’я та, вихопивши важку криву шаблю, підняла її.
— Нехай усі реїси Ак-Деніза пливуть до Джерби! Я поведу вас на Аль-Джазаїр! Аллах великий! Я поведу вас!
Ця зима у Гронінґені видалася особливо холодною. Щодня дув пронизливий вітер, замітаючи кучугурами вулиці поміж високих похмурих будинків, які й літнього ясного дня мали невеселий вигляд. Роботи на верфі припинилися. Обидва флюїти, а саме так назвав нові галеони Йоганн ван Герст, стояли на якорях виведеними у відкрите море.
Вони гойдалися на хвилях під сніговою завірюхою — заокругленої форми та з високими щоглами, а вузькі вітрила давали змогу вправлятися зі судном набагато меншій команді. Місткі трюми могли перевозити більший вантаж, а заокруглені до середини борти забезпечували стійкість на хвилях та можливість ставити гармати на верхній палубі. Останнім Йоганн ван Герст цілковито був зобов’язаний Деніелу, найкращому теслі своєї корабельні, відколи вона діяла.
Сам же колишній капер побачив першим ще одну перевагу такої форми корпусу галеона — завдяки заокругленим бортам судно ставало незручним для абордажу під час морської битви. Та й на цьому не сталося. Роботи з будівництва першого флюїта дещо випереджали другий, і коли прорізали порти для гармат, саме Данило вирішив робити їх набагато раніше, у той час, коли борти судна лише починали зашивати дошками.
Утім, гарматій таки продовжував жити у ньому, навіть коли Данило вже забув і згадувати свого колишнього шкіпера. І коли кульгавий Вілфорт додумався відсунути верхні гармати від борту ближче до середини палуби, щоби збільшити стійкість, він не залишився у боргу. За два дні перша гармата отримала передній та задній виступи, що обмежували її відкат і давали змогу вести вогонь з усіх гармат одночасно, не боячись перекинути судно. Назва «флюїт» причепилася, адже це вже був не галеон, і скоро з Антверпена прибув подивитися на гронінґенське диво барон Мательдорф — найближчий сусід, судна якого плавали далеко за межі Північного моря. Обидва флюїти демонстрували дива маневру, ходили під вітрилами крутим курсом до вітру, а кількість моряків, які виконували це, здивувала гостей — команда зменшилася удвічі. Та справжнє захоплення сусідів викликав залп одночасно з усіх гармат одного борту. Здавалося, дивовижної форми галеон повинен був гойдатися від цього, якщо взагалі не перекинутися на інший бік. Та відбувалося протилежне — легкий нахил палуби, навпаки, у бік пострілу, з відпливом судна у протилежний бік.
Бенкет у головній залі замку Гронінґен тривав до півночі. Не розуміючи ні бельмеса у панських розмовах, Данило сидів на самому краєчкові довжелезного столу поруч із Вілфортом, чекаючи нагоди забратися геть, адже тут усе чинили за правилами.
Жодного разу йому ще не доводилося бачити подібної розкоші. Довкола стояли вирізьблені маленькі та більші фігури янголів, величезні образи на стінах були вдягнуті у золоті рамки, крісла — з височезними спинками, а до тканини, що їх вкривала, лячно було торкнутися. На вікнах громадилися штори з таких тканин, що ніколи б не уявив. Молоді хлопці у розшитих камзолах прислуговували й несли стільки їжі й напоїв, що не змогли б з’їсти гості, навіть якби кожен з них був завбільшки як він. У куті музиканти грали на лютнях та гнусавих сопілках.
Ні, це не було схоже на «казкову країну», бачену колись разом із каперами. Її велич не могло перевершити ніщо. Та разом з тим тут було справжнє царство, справжній палац. Солодкий ель ударив у голову, і нараз Деніелу здалося, що він, колись голий та босий, також є його частиною, бо сидить за столом тутешнього короля, наче… сам князь Михайло, про якого там, на Русі, доводилося лише чути.
А коли гостей провели на відпочинок, трапилося те, чого взагалі не можна уявити. Вони вклонилися, прощаючись із господарем до наступного дня. Ван Герст рідко всміхався. Зазвичай його довге обличчя з горбатим носом було похмуре, а погляд такий, наче сам він перебував десь далеко.
— Залишся, Деніеле, — наказав дейхграф, а коли усі вийшли із зали, промовив, дивлячись йому в очі. — Ти заслужив велику милість. Кілька місяців тому з моєї верфі зійшли два кораблі, подібних до яких іще не було. Вони зможуть доплисти до Нового світу. Ти попливеш зі мною туди? Я можу наказати, і зі мною піде багато людей, навіть ризикуючи життям. Але це плавання буде найбільшим з усіх, які здійснювали будь-коли мешканці країни Великих корабелів. Тому я питаю — ти приймеш цю милість із власної волі?
— Так, мілорде, прийму і матиму за щастя.
— Тоді йди.
Ван Герст узявся за двері, коли почув за спиною:
— Мілорде! Ваша милосте! А що таке Новий світ? Я чув, про це говорив ваш брат. Але він не збирався туди плисти, лише намагався перестріти галеон «гішпанів», щоб відібрати золото, яке везуть звідти. Ми також попливемо за золотом?
— Ти хочеш знати про Новий світ? — скинув бровами Йоганн. — То ходи зі мною.