— Ага, — сказав Іа. — Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.
Але дощу не було.
Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.
Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу — як Господар, а Пух сів із другого кінця столу — як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.
Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.
— Привіт, Пуше! — пропищав він.
— Привіт, Ру! — сказав Пух.
Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:
— Привіт, Пацику! — пропищав він.
Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.
— Привіт, Іа-Іа! — пропищав Ру.
Іа понуро мотнув йому головою і сказав:
— Скоро піде дощ — от побачиш, піде, коли вже не йде.
Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:
— Привіт, Сово!
— Привіт, маленький мій друже,— доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.
А Кенга сказала Крихітці Ру:
— Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.
Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.
Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати — усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.
— Це свято,— сказав Крістофер Робін,— є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.
Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:
— Де ж він?
Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.
— Друзі! — сказав він.— Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,— пусте. Кожен із вас — за винятком Кролика, Сови та Кенги — міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас — кожен із решти — міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.— Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", — а тоді знову звернувся до всіх: — Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...
— Гик! — не стримався Крихітка Ру.
— Ру, любий, ну як тобі не сором,— із докором сказала Кенга.
— А хіба то я? — здивовано спитав Крихітка Ру.
— Про що говорить Іа? — прошепотів Паць до Пуха.
— Не знаю,— сумовито відповів Пух.
— Я думав, це твоє свято,— сказав Паць.
— Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.
— Краще б воно було твоє, ніж його,— не вгавав Паць.
— Я теж так гадаю,— скромно відказав Пух.
— Гик! — знову не стримався Крихітка Ру.
— Як я вже сказав,— голосно й суворо повторив Іа-Іа,— як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...
— Знайшов! — радісно вигукнув Крістофер Робін.— Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це — для Пуха!
— Для Пуха? — перепитав Іа-Іа.
— Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!
— Я так і знав,— сказав Іа-Іа.— А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...
Але його ніхто не слухав. Усі кричали:
— Швидше розпаковуй, Пуше!
— Що там таке, Пуше?
— А я знаю, що там!
— Ні, не знаєш! — і так далі й таке інше.
Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.
Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..
