Від першого дня я помічав пістолети під бронежилетами в окремих людей. Але важко було сказати, чи вони бойові. Розповіді про автомати Калашникова до останнього сприймав, як страшилки на кшталт чорного «майбаха» чи Одноногого Тіхаря.
Виспавшись, за непрямим знайомством звертаюся в одну з сотень, що стоять у КМДА. Прошу почергувати вночі.
— Ну, у нас хлопці з автоматами чергують, — каже на моє прохання сотник. — Є в нас такі, що люблять зі зброєю погратися, а все одно це нічого не дає, крадуть, як і крали.
— Я не претендую на автомат...
Мене проводять у КМДА. Я справді бачу автомати. За ніч нарахував шість різних людей із «калашниковими».
Двоє, з ким стою я, викликають цілковиту довіру. Згадується фраза «ввічливі люди». Це єдина дисциплінована сотня, яку я бачив.
Один із охоронців із «калашем» — спокійний хлопець із Донецька, псевдо Донцов. Він півночі розмовляє по мобільному зі своєю дівчиною, в інший час пробую його розпитувати. Донцов виразно висловлює думки й тверезо мислить. Називає себе анар-хістом-націоналістом. Каже, що спершу сам організовував хлопців у спаленому магазині біля барикади на Грушевського. Не наважуюся запитати, чи це не він мріяв убити мента, як розповідав Бізон.
Я ночую в КМДА після дня, коли вбили Олександра Музич-ка й затримали кількох активістів «Правого сектора» в Полтаві. По всьому Майдану вже висять портрети Сашка Білого з чорною стрічкою, але я не чув, щоб із нього особливо робили героя.
— Если «Правый сектор» с ментами стреляться начнет, вообще весело будет, — каже Донцов. — Мы покамест храним нейтралитет. Но если это будет невозможно, нам, конечно, интереснее в ментов стрелять, чем в «Правый сектор».
Брат «Че Гевари»
Біля КМДА кучкується група людей. Сваряться між собою. Часом на підвищених тонах. Є п’яні, але менше, ніж у якомусь гуртожитку чи в мене на районі ввечері. Проблема лише в тому, що в одного з п’яних — «калаш». Згадую історії, як сьомий поверх бився з восьмим: посварилися за те, «хто більше зробив для революції».
Багато бахвальства. Повний охоронець розповідає писклявим голосом бородатому двометровому чуваку:
— Ти Че Гевару знаєш вєдь? Такой з бородой.
— Е-е-е. А! Ну да!
— Знаєш, хто ето? Мій рідний брат! Це он мене сюда визвал.
(У
Чекаючи на зачистку
О першій тридцять — тупіт ніг. Натовп хлопців із палицями. На ходу застібають бронежилети. Між них — двоє з «калашами». Ломляться в бік барикади біля ЦУМу. Через десять хвилин повертаються.
— Знову здалося? — питає писклявий брат Че Гевари. — І так кажду ночь. Я щас скажу, шо дальше буде. З боку Майдану прибіжать нам помагати.
Він сміється.
Невдовзі з боку Майдану і справді підбігає інша група.
Натовп розсмоктується: хтось іде спати, хтось у бік Майдану — шукати пригод.
О другій ночі повз мене пробігають на вихід двоє підлітків, років по п’ятнадцять-сімнадцять. На ходу заправляють за пояси пістолети.
— Не махайте ними так! — кричить підліткам дядя Толік, авторитетний літній охоронець з автоматом.
Спускається сотник однієї з груп, що живуть у КМДА. Скаржиться, як важко йому контролювати своїх.
— Тому я й кажу, переїжджати треба! — зітхає дядя Толік. — А то ж 500 «тітушок» в одному будинку.
Параноїдальний охоронець приводить за шкирку якогось чоловіка. Апелює до дяді Толіка:
— Он ходит и слушает! Ходит и слушает, что мы говорим!
Спускається сотник затриманого, свідчить, що той свій.
Я згадую, як ходив у туалет робити записи, щоб не забути точні фрази. А якби хтось зайшов? Згадую, що у мене фотоапарат під курткою, хоч я й фоткав лише артефакти, а не людей. Намагаюся триматися під захистом дяді Толіка з автоматом.
— У меня крыша едет! Крыша едет! — скаржиться параноїдаль-ний охоронець.
Повз нас пробігає хлопець із довгим чорним волоссям і вогником в очах. Показує рукою на свій телефон:
— В три часа ночи «Альфа» штурмует. Зачистка. Полная. Серьезные люди звонили.
Ця повна зачистка є архетипом у КМДА. Але о четвертій ранку дядю Толіка знову змінює Донцов, а о п’ятій я не витримую і йду спати. Змушую себе бодай роззутися, вмощуюся серед інших бійців і вирубуюсь.
Часть майдановцев позже запишутся в Национальную гвардию. Часть пойдут в добровольческие батальоны. О нескольких автору достоверно известно, что они принимали участие в обороне села Пески возле Донецкого аэропорта.
