— Порошенко — единственный достойный кресла президента, — дуже чітко висловлює думки 27-літній Влад. — Он много сделал для Майдана и для Украины. А Тимошенко — ни в коем случае. Это — тот же Янукович. Та же власть.
Але з Владом проблемка. Влад сидить із десятком хлопців у затінку ялини за квартал від мітингу в Черкасах, поряд з автобусами, якими привезли прапороносців. Влад схожий на десятника прапороносців.
— Хлопці, ви звідки? — питаю у рядового.
— З Черкас. А ви думали — «тітушки»? Та нас всігда автобус з роботи розвозить. А оце всі разом захотіли подивиться на мітінг.
Тим часом на мітинг дивляться й батьки з дитячого майданчика через дорогу, і випадкові перехожі, які не визначилися.
— Ти за кого будеш? — питає один молодий перехожий іншого. Той непристойним жестом показує, що йому байдуже, й товариш лізе до нього обійматися на знак солідарності.
25 мая в Украине прошли внеочередные выборы президента. В отдельных районах Донецкой и Луганской областей избирательные участки не открылись в целях безопасности. На выборах с 54,70% победил Петр Порошенко.
І це ще не все
— Поїзд через Сватове не йде, — одного за одним ошелешує пасажирів провідниця вагону.
— А чого?
— Ви шо, з Луни свалилися? Там война!
— Я ж позавчора їхав! — обурюється літній чоловік.
— Так то було позавчора!
Того дня стріляли в Рубіжному й Лисичанську, й поїзд № 126 Київ—Луганськ перенаправили через Лозову. Тим, хто не дістанеться своїх зупинок, провідниця від імені «Укрзалізниці» пропонує «робіть, шо хочете», й усі вирішують зійти в Харкові.
— Харашо хоть так ходимо, — бурчить провідниця. — А то ж ми можемо забастовать. Чого ми должни под пулями їздити?
57-річна тьотя Люба їде у Троїцький район. Повинна була, як і я, зійти у Сватовому. До нас приєднується студент Ярослав. Ми вирішуємо ночувати на вокзалі в Харкові разом.
— Самій дуже страшно. Щас таке врем’я!
У мене стискається серце. Пізніше виявляється, що вона боїться злодіїв. Тьотя Люба — сварлива, кремезна, коротко стрижена сива селянка — розповідає, як по селу їздить армія, а все село ходить годувати «голих-босих-голодних дітей».
— Через «них» танки в селі, а тепер через «них» і доїхать до села не можеш. От собачі душі! — тьотя Люба не уточнює, кого «них», це стане зрозуміло лише потім. — Паддддлюки. І це ще не все!
— Що ще? — знову завмираю.
— Дві неділі нема дощу!
Великий город
— Сватове тепер стало великий город, — іронізувала тьотя Люба.
Містечко нині — адміністративний центр області: сюди переїхала в. о. губернатора, сюди перевели й ГУ МВС у Луганській області, попередньо кинувши дезу про переведення у Старобільск.
Ми з тьотьою Любою та студентом Ярославом уже налаштувалися ночувати на харківському вокзалі, але дивом опівночі знаходимо попутку.
— Говори по-русски, чтобы не привлекать лишнего внимания, — радить мені водій і одразу переходить назад на український суржик.
Я розпитую, чому в них не закріпився сепаратизм, але не чую патріотичних заяв:
— У нас кажному «сєпаратісту» треба чотири корови подоїти, — каже тьотя Люба.
— До нас пока доїдеш, колеса поодвалюються. Даже у танка, — сміється Ярослав.
Дорогою до Сватового, що зайняла півночі, ми минули три блокпости української армії й МВС, ледь не переїхали трьох лисиць, і у нас ледь не «поодвалювались» колеса. Тьотя Люба і Ярослав поїхали далі на Троїцьке: казали, там дорога ще гірша. Чекаю світанку на сватовському вокзалі з трьома п’яничками.
Щоб краще розуміти: у Сватовому немає жодного будинку, вищого за три поверхи. А, ні. Є чотириповерхова райдержад-міністрація. У місті домінують велосипеди та скутери, які тут продають у кредит. Найпоширеніший тип машини — «Жигуль», за кермом якого сидить дядько з козацькими вусами (як потім виявляється, багато з них — мисливці, учасники місцевої самооборони).
І от ідеш ти о 7-й ранку центром чистенького Сватового, розчулюєшся — й усвідомлюєш, що з-за кіоску «Мобільний зв’язок» знизу на тебе спрямоване дуло кулемета.
Міліцію ми трохи приструнили
Кулеметник відводить дуло й погляд, дає пройти. Він не один. По площі перед Будинком культури — їх кілька десятків. От як собі уявляєш фразу «озброєні до зубів», так і є: підствольні гранатомети, кілька РПГ, у кожного по десятку ріжків до АК. Як потім виявиться, солдати охороняють завезення бюлетенів в окружвиборчком напередодні виборів.
Містечко маленьке, і щоб тебе не зрозуміли неправильно, коли зустрінуть знову, йдеш до РВВС представитись і взяти телефончик про всяк випадок. Вікна першого поверху райвідділу закриті мішками з піском. Десятки людей з автоматами.
