У Донецьку на допиті я пояснював, що мав стосунок до організації Помаранчевого майдану, але не цього.
2004-го я координував чи не найбільший проект чесних виборів. Однією з моїх функцій було забезпечення винятково ненасильницького способу дії протестів. Коли мені це інкримінували — було страшно і смішно: навколо війна, постріли, ось ця тюрма, всі жахи — а мене звинувачують у ненасильстві в 2004 році!
Після 2004-го я працював тренером із ненасильницького спро-тиву в Єгипті, Ірані, Вірменії, Білорусі. З венесуельцями й кубинцями. Ну, і в Україні напередодні цього Майдану, проте, як ми побачили, не дуже успішно.
На допитах слідчі казали: «Вот вы там сделали Майдан в Киеве — а теперь у вас Порошенко». Я кажу: «Порошенко прийшов до влади в результаті виборів. А в результаті Майдану, яким я також незадоволений і який мав бути ненасильницьким, було повалено нелегітимний режим Януковича».
У Донецьк я поїхав, бо давно обіцяв аналітичну статтю канадському науковому журналу. Звичайно, я знав, що відбувається в Донецьку. Але думав, що ризик насильства щодо мене нижчий, бо я публічно виступав за незалежність України від Донбасу, а Донбасу від України. Щоправда, коли я на допиті показував цей текст, у них виникло запитання: «Так вас готовили к заброске?»
«Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?»
Я вирішив зробити все тупо й безпосередньо. Пішов на вокзал, узяв квиток. Сів на потяг, приїхав у Донецьк. Мене ніде не перевірили. Вільна дорога. Звичайно, сусіди по купе дивувалися. Потім знайшов таксиста, який би мене повозив.
Мені ж потім інкримінували створення мережі. На допиті слідчий кричав: «А теперь я тебе расскажу, как все было на самом деле! Ты приехал, чтобы установить контакт с вот этими тремя людьми!» І називає прізвища людей. Я кажу: «Я не знаю, кто все эти люди»
Місцеві таксі на блокпостах не перевіряли, й ми весь день їздили. Місто порожнє. На допиті дивилися мої фотографії. Велодоріж-ка. «Что ты вообще фотографировал? Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?» — «Нет, меня удивило, что на этой дорожке никого нет».
Наприкінці дня я йшов до вокзалу повз готель «Ліверпуль». Дістав мобільний, щоб сфотографувати його. З’ясувалося, що всередині сиділи люди, здається, з «Оплота» — із прапором «Ново-росії» на шефронах. Виходить до мене: «А ну подойди сюда. Киевская прописка? Принимай его».
Декілька годин у наручниках і з мішком на голові. Не били. Мене взагалі, на відміну від більшості, не били, крім одного разу вже ближче до звільнення — тоді побили «за компанію».
Відвезли в МГБ ДНР. Звідти, після допиту — в «Ізоляцію». Вже по дорозі почали розмовляти так, ніби це була помилка. Однак механізм «відпускання» не передбачений цим типом організації: людина, яка відпускає, бере на себе відповідальність — особливо щодо людини, яку підозрюють у тому, що це «агент».
«Движимый глубокими чувствами»
В «Ізоляції» мене допитувала людина, яка відповідає в МГБ за антидиверсійну роботу. Основне, що їх цікавило, — чи мене залякали, чи мені заплатили. Вони думають, що «правосєки» могли залякати мою сім’ю. Слідчі абсолютно вірять у міфічні речі. Що в уряді нацисти, й водночас... геї. Хоча їхня термінологія, звичайно, «п***си».
Абсурдності додавав факт, що все відбувалося в арт-просторі «Ізоляції».
Протокол допиту вела жінка у стилі вамп, яка потім стала керівником слідчого відділу МГБ. На якомусь етапі було страшно і смішно водночас. Мене підганяли, щоб я говорив швидше: «Ты такой умный, статьи пишешь — почему ты не можешь ответить на самый простой вопрос: кто тебя сюда прислал?!»
Я пояснював, що співпрацював з іноземними журналістами, але не маю стосунку до організації цього Майдану.
«Ну, а з ким із журналістів співпрацював?» — «Ну, з Аль-Джазірою». Вони: «С Аль-Джазирой?! А ты знаешь, что Аль-Джа-зира в ДНР признана террористической организацией?!» Я: «Не-не-не, не с Аль-Каидой...» Тут вони самі почали сміятись.
А ця дама у стилі вамп, яка вела протокол, дописувала від себе. Питали, чому я фотографував готель «Ліверпуль»? Я пояснюю: «Несколько лет назад, когда я был в Донецке с девушкой, останавливался в этом отеле...»
Дивлюсь, вона пише: «Движимый глубокими, неудержимыми чувствами... » Я: «Ну що це за стиль? Я так не казав. Ну що за дешевий роман?» І взагалі все виглядало, як дуже дешевий роман про агентів.
Бій за шампанське
Під час мого перебування в «Ізоляції» постійно гриміло. Часом це були постріли, але переважно гуркіт металу, який пиляли на брухт. Одне з основних джерел економіки ДНР — здача металобрухту
Одного разу до нас у камеру посадили чотирьох «оплотівців», яких МГБ заарештувало, бо в них не було дозволу на перевезення металобрухту. Потім цих «оплотівців» приїжджали визволяти з зеніткою — зав’язалася перестрілка між МГБ й «Оплотом».
