Він пройшов крізь вогонь, згорів майже дотла, але потім постав знову, іще раз зазнавши перетворення. Як птах фенікс. І сьогоднішня ніч стане завершальним кроком його довгої та славної подорожі.
Вибухівка зі скромною назвою «Ключ-4» була створена спецпідрозділом США саме для того, щоб висаджувати замкнені двері, завдаючи при цьому мінімальної шкоди. Маючи основними складовими циклотриметилентринітрамін із діетилгексиловим пластифікатором, вона являла собою головним чином пластикову вибухівку С-4, розкатану в тонкі, як папір, пластинки, що вставлялися в одвірки. І в ситуації з дверима до читального залу ця вибухівка спрацювала прекрасно.
Керівник операції агент Тернер Сімкінс переступив через уламки дверей і уважно вивчив поглядом великий восьмикутний зал, видивляючись у ньому щонайменший порух. Нікого.
— Вимкніть світло, — наказав Сімкінс.
Другий агент знайшов на стіні панель, клацнув вимикачами — і приміщення поринуло у темряву. Усі четверо майже синхронно підняли руки і прилаштували на очі пристрої нічного бачення.
Картина залишилася незмінною.
У темряві ніхто нікуди не побіг.
Вочевидь, втікачі не мали зброї, однак оперативники увійшли до залу зі зброєю напоготові. У темряві їхні пістолети випромінювали чотири зловісних стрічки лазерного світла. Чоловіки заводили променями в усіх напрямках — по долівці, стінах та по балконах, промацуючи ними темряву. Часто самого лише вигляду зброї з лазерним прицілом у темній кімнаті було достатньо, щоб спонукати до негайної капітуляції.
І знову анічичирк.
Агент Сімкінс підняв руку і дав сигнал своїй групі увійти всередину. Його підлеглі беззвучно розосередилися. Обережно ступаючи центральним проходом, Сімкінс підняв руку і клацнув вимикачем свого пристрою нічного бачення, вводячи в дію найновіше поповнення арсеналу ЦРУ. Термозображення застосовувалося вже досить тривалий час, але новітні досягнення в галузі мініатюризації, диференційної чутливості та поєднання зображення з двох джерел спричинилися до появи нового покоління оптичних приладів, котрі забезпечували оперативників майже надлюдським зором.
«Ми бачимо в темряві. Ми бачимо крізь стіни. А тепер ми здатні побачити минуле».
Тепловізорне устаткування стало таким чутливим до перепадів температури, що тепер мало здатність фіксувати не лише теперішнє місцезнаходження людини, а і її попереднє місцезнаходження. Ця здатність дивитися в минуле виявилася найціннішою рисою новітнього устаткування. І зараз вона також стала в пригоді. Агент Сімкінс узрів температурний слід на одному з читальних столиків. Окрім того, два дерев'яних стільці засяяли в його окулярах червоно-пурпуровим світлом, вказуючи на те, що вони були тепліші за решту стільців у цьому залі. Настільна лампа жевріла оранжевим. Вочевидь, двоє втікачів сиділи за цим столом, але тепер питання було в тім, куди вони поділися.
Відповідь на це запитання він знайшов на центральній полиці, що оточувала велику дерев'яну консоль посередині кімнати. То був ледь помітний примарний відбиток руки, що світився темно-червоним.
Тримаючи напоготові пістолет, Сімкінс рушив до восьмикутної шафи, ведучи лазерним променем по її поверхні. Він огинав її по колу доти, поки не побачив у шафі боковий отвір. «Невже вони самі себе загнали до цієї шафи?» Агент придивився до декоративної планки довкола отвору і побачив іще один світний відбиток руки. Хтось взявся за одвірок, коли пірнав у цю діру.
Час для тиші скінчився.
— Тут теплові відбитки! — вигукнув Сімкінс, вказуючи на отвір. — Оточуймо з флангів!
Обидва фланги групи рушили до восьмикутної консолі.
Сімкінс поволі попрямував до отвору. Навіть із відстані десяти футів він побачив, що всередині горить світло.
— У консолі — світло! — скрикнув Сімкінс, сподіваючись, що звук його голосу зможе переконати панів Беламі та Ленґдона вийти з шафи із піднятими руками.
Але ніхто звідти не вийшов.
«Прекрасно, зробимо по-іншому».
Наблизившись до отвору, Сімкінс почув, як звідти доноситься гудіння. Наче там працювала якась машинерія. Він зупинився, намагаючись уявити, що ж може так шуміти в такому маленькому просторі. Тоді присунувся ще ближче — і почув крізь шум механізмів чиїсь голоси. Але щойно він підійшов до отвору, як світло всередині згасло.
«Дуже вдячний, — подумав він, поправляючи прилад нічного бачення. — Тепер ми маємо перевагу».
Ставши на порозі, Сімкінс зазирнув у отвір. Те, що він там побачив, чимало його здивувало. Ця консоль була не стільки шафою, скільки стелею, що виступала над поверхнею долівки і слугувала дахом для сходів, які спускалися до розташованої внизу кімнати. Націливши зброю на сходи, агент почав спускатися донизу.
«Що це, в біса, за приміщення?»
