Шістдесят секунд тому, коли обвалилися двостулкові двері читального залу, вони з Кетрін подалися за Беламі до восьмикутної консолі, а потім спустилися сходами і несподівано опинилися в підвальному приміщенні.
Ленґдон одразу ж здогадався, куди вони потрапили. Вони були в самісінькому центрі бібліотечної системи книгопостачання. Нагадуючи систему розподілу багажу в аеропорту, ця розподільча кімната мала численні конвеєри, що відгалужувалися в усіх напрямках. Оскільки Бібліотека конгресу розташовувалася у трьох окремих будівлях, книги, замовлені в читальному залі, часто доводилося транспортувати на великі відстані мережею підземних тунелів за допомогою конвеєрної системи.
Беламі підійшов до сталевих дверей, вставив ключ-картку, набрав послідовність цифр і поштовхом відчинив двері. У приміщенні було темно, та, коли двері розчинилися, одразу ж замерехтіла й ожила низка ламп, увімкнутих за допомогою датчика, що реагував на рух.
Коли Ленґдон подивився туди, він збагнув, що бачить те, що доводилося бачити лише жменьці людей. «То стелажі Бібліотеки конгресу. — План Беламі додав йому бадьорості. — Де краще сховатися, як не в гігантському лабіринті?»
Однак Беламі не повів їх до стелажів. А натомість підпер двері книжкою, щоб вони не зачинилися, потім обернувся і поглянув на Ленґдона та Кетрін упритул.
— Я сподівався, що зможу пояснити вам набагато більше, але ми не маємо часу. — І подав Ленґдонові свою картку-ключ. — Вона вам знадобиться.
— А хіба ви з нами не підете? — спитав професор.
Беламі похитав головою.
— У нас нічого не вийде, якщо ми не розділимося. Найважливіше — це зберегти піраміду та горішній камінь у надійних руках.
Ленґдон не бачив іншого виходу, окрім сходами — назад, до читального залу.
— А куди підете ви?
— Я заманю їх до стелажів, подалі від вас, — пояснив Беламі. — Це все, що я можу зробити для вашої втечі.
Не встиг Ленґдон спитати, куди слід іти йому та Кетрін, як Беламі вже скидав великий стос книжок з конвеєра.
— Лягайте на стрічку конвеєра, — наказав Беламі. — І притисніть руки до тулуба.
Ленґдон здивовано витріщився. «Це ж просто несерйозно!» Стрічка конвеєра тягнулася на коротку відстань, а потім зникала в темному отворі в стіні, достатньо великому, щоб крізь нього пройшов стос книжок, але не більше. Ленґдон тоскно поглянув на стелажі.
— І не думайте! — вигукнув Беламі. — Через датчики руху тут сховатися неможливо.
«Тепловий відбиток! — крикнув хтось угорі. — Оточуймо з флангів!»
Вочевидь, Кетрін почула все, що мала почути. Вона лягла на стрічку конвеєра, і її голова опинилася лише за кілька футів від отвору в стіні. Склавши руки на грудях, Кетрін стала схожою на мумію в саркофазі.
Ленґдон стояв як укопаний.
— Роберте, — підштовхнув його Архітектор, — якщо не хочете робити це задля мене, то зробіть заради Пітера.
А голоси нагорі наближалися.
Ленґдон рушив до конвеєра наче уві сні. Він із розмаху кинув сумку на стрічку, а потім і сам примостив голову біля ніг Кетрін. Його спина торкнулася холодної гуми конвеєра. Поглянувши на стелю, він відчув себе пацієнтом у шпиталі, якого збираються засунути головою вперед до томографічного пристрою.
— He вимикайте телефон, — попросив Беламі. — Дехто невдовзі вам зателефонує і запропонує допомогу. Довіртеся йому.
«Дехто зателефонує?» Ленґдон пригадав, що Беламі кілька разів безуспішно намагався комусь додзвонитися, а потім надіслав повідомлення. А кілька хвилин тому, коли вони вже спускалися спіральними сходами, Беламі спробував востаннє — і додзвонився. Він стисло проказав про щось приглушеним тоном, а потім вимкнув телефон.
— Їдьте конвеєром аж до кінця, — пояснив Архітектор. — А коли він повертатиме назад — швидко зіскакуйте. Скористайтеся моєю карткою, щоб вийти.
— Вийти звідки? — настійливо спитав Ленґдон.
Та Беламі вже смикав за важелі. Усі конвеєри в приміщенні враз ожили. Ленґдон відчув, як сіпнувся і поїхав, стеля над його головою теж зарухалася.
«Боже, поможи».
Коли Ленґдон наблизився до отвору в стіні, він побачив, як Ворен Беламі кинувся до стелажів і замкнув за собою двері. А за секунду він ковзнув у темряву, і бібліотека проковтнула його — саме тієї миті, коли спіральними сходами затанцювала вниз червона лазерна цятка.
Низькооплачувана працівниця компанії охоронної сигналізації під назвою «Ексклюзивна безпека» ще раз перевірила адресу в Калорама-Гайтс у своєму списку викликів. «І це — воно?» Вона поглянула на під'їзну доріжку з брамою одного з найбільших та найспокійніших маєтків у районі, і їй здалося дивним, що служба 911 щойно отримала дзвінок саме стосовно цього будинку.
Як зазвичай буває з непідтвердженими дзвінками, служба 911 одразу ж зв'язалася з місцевою компанією охоронної сигналізації, перш ніж завдавати клопоту поліції. Жінка-охоронець часто повторювала подумки, що девіз її компанії — «Ваша перша лінія оборони» — запросто можна було змінити на «Фальшиві тривоги, дурні витівки, загублені домашні тварини та скарги від схиблених сусідів».
