Мей обхопила долонями його скроні, поцілувала в чоло:
— Спасибі, Сой… За те, що ти не вбив мене.
Айт знав: цей поцілунок присвячений пам'яті іншого, знак вдячності й довіри новому спільникові, але мимоволі млосно, гаряче стало в грудях…
А Мей вже знову стала дбайливою нареченою містера Кейз-Ола.
— Можеш іти, Псойс. Прошу тебе, пильнуй!.. Злочинці можуть спробувати пролізти отією трубою навіть сьогодні. Будь напоготові.
— Так, міс.
— Щоб ти не забував про свій обов'язок, я дарую тобі цей годинник. Його принесе годинникар… Між іншим, ясновельможний скаржився на свій настільний хронометр. Треба його оглянути.
— Дякую, міс. Гаразд, міс.
— Ну, йди.
Ось уже й про все домовлено. «Годинникар» огляне «хронометр», а сьогодні вночі «злочинець» зникне з палацу містера Кейз-Ола. Чудеса!
Все навколо було таким, як і завжди. Спокійним м'яким світлом сяяли люмінесцентні лампи. Не бронза і не граніт, а справжнє золото і мармур виблискували на монументальних стінах. Догідливо посміхаючись, вклонялися служники. Чорні велетні-вартові з алебардами в руках застигли біля дверей, мов статуї. Але все це — тільки зовнішнє, показне. Насправді палац містера Кейз-Ола живе складним потаємним життям. За масками покірних служників криються живі люди з їхніми радощами, болями й переконаннями… Хто він — оцей, що закляк у раболіпному поклоні? Не узнаєш, доки не настане вирішальна мить. І як хороше, що Мей не одна!
Безшумно йде Айт нескінченними коридорами палацу. Пильно обдивляється все довкола. Він щасливий і задоволений. В його свідомості відбувся колосальний злам. Месник-одинак, лицар величного двобою, скинув романтичні шати і став рядовим армії месників.
Півдня Айт ходив під враженням розмови з Мей і все поглядав на годинник. Та де ж той «годинникар»?
Аж ось у двері постукали. Низько вклоняючись, увійшов чоловік, такий непоказний, що Айт ніколи не звернув би на нього уваги, коли б зустрів десь в іншому місці.
Синій комбінезон нижчого служника. Рудувате волосся. Невиразні сірі очі. Великі, незграбні руки.
— Пане Псойс, міс наказала передати вам годинник і сповістити, що вона з ясновельможним іде на нараду промисловців.
Пильно, допитливо подивився на нього Айт. Чи справді ж це той, кому можна довірити таємницю неймовірної ваги і власне життя? Чи не зрадить він?
— Так ось, любий… Треба оглянути хронометр ясновельможного.
— Прошу, пане Псойс. На щастя, я захопив інструмент.
Вони йшли неквапно — суворий камердинер містера Кейз-Ола і полохливий нижчий служник.
Хто міг перепинити Псойса?! Хто насмілиться запитати, кого та для чого веде він у кабінет ясновельможного?!
Автоматично відчинилися перші, другі, треті двері. Рука Айта лягла на вимикачі охоронних пристроїв.
— Швидко!
Його нагадування було зайвим. Через кілька секунд «годинникар» опинився в сейфі і взявся за товстелезну теку.
На вузеньку смужку фотоплівки лягав страшний результат впертої, тривалої праці загону найвидатніших фахівців людиновбивства — плани й схеми, цифри й дати. Кожна цятка, кожен значок визначали собою життя і смерть мільйонів людей!
Неквапно, старанно «годинникар» поклав усе на місце, сховав фотоапарат і вийшов із сейфа.
— Ходімо.
Лишилося чи не найскладніше: винести плівку за межі палацу. Айт вирішив не відкладати цю справу. Ще по обіді він пішов до головного радіотехніка, щоб дізнатись, як ідуть справи, і нагримав на нього, що сигналізаційні пристрої почали обладнувати відразу на кількох поверхах. Безперечно, головний радіотехнік виконає наказ, а це значно полегшить справу.
Хіба важко знайти недолік, якщо треба? Зайшовши до зали, де біля отвору вентиляційної труби поралися два монтери, Айт одразу ж послав одного за головним інженером, а другого — за головним розпорядником.
Спритно, як мавпа, «годинникар» видерся драбинкою до отвору, прослизнув туди і тільки на мить затримався, щоб надіслати Айтові мовчазний знак прощання.
— Щасти тобі, друже! — прошепотів Айт.
Постоявши трохи, Псойс пошкандибав до головного адміністратора і небагатослівно пояснив, що той не долічиться сьогодні одного служника.
— Зрадник!
Головний адміністратор схвально хитнув головою. О, він добре знав, куди та як зникають ті, що постають проти Кейз-Ола!.. Серед десяти тисяч кімнат палацу є чимало таких, куди краще не зазирати.
Псойс був дуже задоволений, що його зрозуміли так швидко.
Кулі свистіли над головою. Вони клювали цеглу, сухо ляскали по залізу, дзвінко трощили скло.
Стріляли знизу — з вікон першого чи другого поверху. Сюди, на карниз, що простягнувся похилою небезпечною стежкою під стрімким дахом височезного будинку, звуки пострілів долітали приглушено. Але свист куль змушував серце холонути, тоскно стискатись у передчутті гострого влучного удару.
Кам'яний виступ фронтону досі захищав Тессі надійно. Але ось він скінчився, а попереду — кілька кроків, які треба пройти на очах у переслідувачів. Дівчина виткнулась з-за виступу і зразу ж одхитнулась. Їй в обличчя бризнули скалки цегли.
— Швидше, Тессі! — почувся приглушений шепіт.
