— Навряд, Люстіг. Фредді Крайн — з числа тих, хто тільки на словах проти війни. Він, може, й справді ненавидить її, але покірно скорятиметься наказам і вбиватиме. Я вчора завела з ним розмову на цю тему. Він не зрозумів моєї іронії і запевнив, що ніколи не порушить присяги. Адже йому присвоїли звання полковника!
— Погано… — Люстіг замислився, затягуючись цигаркою.
По його обличчю в сутінках кімнати пробігали різноколірні промені, і від цього воно видавалося ще жвавішим і енергійнішим.
«Красивий… — з невиразним смутком думала Тессі. — Розумний і сміливий».
Коли б дівочий ідеал не знайшов своє несподіване втілення в романтичному образі інженера Айта, Тессі могла б закохатись у Люстіга. Але серцю не накажеш. Воно обирає само.
«Комуніст… — думала Тессі. — Справді, чудно сплітаються людські шляхи!»
Ні сама вона, ні близькі їй люди не відчували раніше особливої симпатії до комуністів. А виявилось, що тільки комуністи й здатні на боротьбу. Хто виступає проти війни, той повинен примкнути саме до них.
Тессі примкнула — і не шкодує.
Чого-чого не довелося робити Тессі за останніх півтори декади! Писати статті, поширювати нелегальні листівки, виступати перед людьми, збирати гроші для Комітету… Не все минало гладко. Скрізь було повно шпигунів Кейз-Ола. От і сьогодні поліція викрила підпільну друкарню, влаштувала там засідку. Коли б не пильність Люстіга, довелося б ночувати вже у в'язниці.
Вона ще раз глянула на свого товариша. Він перехопив цей погляд, немов чекав його.
— Скажи Тессі… наречений тебе дуже любить?
— Дуже, — відповіла вона сухо.
— А чи не зміг би він виконати твоє прохання і взяти мене на Зорю слюсарем, денщиком, підмітайлом — словом, ким завгодно?.. Скажеш йому, що я врятував тобі життя, втратив через це роботу, ну, й далі в такому ж плані.
Тессі підвела голову, нахмурила брови:
— Навіщо це тобі, Люстіг?
— Війну почне Зоря. Саме з неї полетять перші атомні ракети.
— Ну?
— Треба не допустити цього.
— Я поміркую, Люстіг.
— Гаразд.
Тессі в ту ніч не заснула й на хвилину. Дивилася широко розкритими очима на химерну гру світла за вікном і думала…
Те, що доводилося робити досі, не суперечило принципам людяності й гуманності. Той, хто вимагає миру, завжди правий. Запропоноване Люстігом належало вже до зовсім іншої категорії. На Зорі Кейз-Ола агітувати нікого. Щоб не допустити використання штучного супутника для запуску атомних ракет, треба захопити його в свої руки, знищити всіх, хто цьому заважає. Це буде боротьба не на життя, а на смерть. Люстіг і Фредді стануть ворогами. Загине той чи той, а може, навіть обидва.
І раптом виникло рішення: зробити все самій.
Тессі так зраділа, що одразу ж пошкандибала до кухні, збудила товариша і розповіла йому про свій план. Але він не поділив її захвату і лише кинув холодне, різке: «Ні!»
— Чому, Люстіг?
— Тобі не вистачить для цього ні сили, ні досвіду.
— Побачимо!
— Не побачимо, бо я забороняю.
— З якого такого права?! Я не звикла, щоб мною командували. Коли я вважаю за потрібне щось зробити, то й зроблю!
Люстіг насупився, глянув гостро:
— Вже розвиднілось, іди додому. Іди і забудь про мене та про всіх, із ким зустрічалась. Ти не туди потрапила. Анархісти приєдналися до Братства.
— Люстіг, що ти мелеш?!
— Я хотів рекомендувати тебе в компартію. А тепер бачу: ти просто свавільне дівчисько, здатне тільки гратись у революцію. Так, комуніст повинен бути сміливим і рішучим. Але насамперед — дисциплінованим. Ти потрібна тут, на Пірейї, бо з твоєю допомогою ми залучимо до руху прихильників миру ще цілий ряд видатних учених. На Зорі ж ти нічого не зробиш, тільки нашкодиш.
Може, це були й слушні докази, але Тессі не хотіла з ними погоджуватись. Їй здалося, що Люстіг просто хитрує, бажаючи зберегти життя тій, кого полюбив. І це було образливо, викликало у дівчини почуття різкого протесту.
— Гаразд, Люстіг, я піду. Але не забуду ні тебе, ні решти товаришів. Прошу дати мені завдання. Я виконаю його на Зорі.
— Іди! — холодно кинув він. — Завдання не буде.
Тессі розлучилась із Люстігом, повна образи, злості і непохитної рішучості виконати свій задум.
Як і гадала, Фредді зустрів її пропозицію захоплено. Батька вона повідомила, що на тривалий час виїздить з Дайлерстоуна. Він не заперечував. І тільки одна обставина ледве не зруйнувала всі плани дівчини: напередодні вильоту на Зорю їй надійшла поштою бандероль, в якій містилася обмотана кільканадцятьма шарами паперу стандартна котушка з магнітофонною ниткою.
— Коліщатко! — зойкнула Тессі, розгорнувши пакунок. — Любий, рідний, як я тобі вдячна!
Тессі поставила котушку в свій диктофон і прослухала її. Так, сумніву нема: це ідентичний запис Наради наймудріших!
Повна радісного передчуття, мчала Тессі на квартиру Люстіга. О, тепер вона доведе, на що здатна!.. Це вже не переказ Наради, якому вірили й не вірили — в усякому разі, не захотіли надрукувати в «Полум'ї», — а документ неймовірної ваги!.. Люстіг буде радий!
