Вона поборола страх і обережно пішла вперед. Пішла, бо досить спіткнутися — і не втримаєшся на карнизі, ляпнеш на землю з висоти одинадцятого поверху. А тут, як на те, ще біла сукня. На чорному тлі нічного неба її особливо помітно.
Щоб зробити двадцять кроків, треба не більш як двадцять секунд. А розтяглись вони, здавалося, на цілу вічність. І все ж дівчина не поспішала. Тільки коли до рятівного плескатого даху сусіднього будинку було вже зовсім близько, Тессі прискорила ходу, а потім стрибнула і раптом тихо зойкнула: вогнем обпекло праву ногу.
— Люстіг, мене, здається, поранено…
Він мовчки підхопив її на руки, оглянувся і побіг до дверцят, які вели на горище. В одному з темних, поснованих павутинням закутків Люстіг посадив Тессі на товсту балку, присвітив кишеньковим ліхтариком.
— Куди тебе поранено?
— Пробач, Люстіг, я, мабуть, помилилась… — дівчина обмацала ногу. Суглоб став гарячим і болючим, але крові не було.
— Звихнула… — висловив догадку Люстіг. — Бери мене за шию.
Тессі запротестувала, спробувала підвестись, але похитнулась і мимоволі ухопилася за Люстіга. Він підняв її і поніс.
Коли досі подорож була важкою, то тепер вона стала смертельно небезпечною. Звідси з горища до сусіднього будинку вів лише вузенький бетонований жолоб енергетичної мережі. Навіть удень без поспіху страшно пройти таким чортовим містком. А вночі, та ще з ношею на руках, зробити це значно важче. Люстіг зупинився на мить, глянув униз, перевів погляд на Тессі.
— Ти не боїшся?
— Ні, Люстіг… — Вона й справді не боялась, звіряючись на людину, яка кохала її. А тому, що відповісти взаємністю на це почуття дівчина не могла, то хоч висловила свою вдячність скупим потиском руки. Люстіг зрозумів її, більш нічого не сказав, тільки міцніше притиснув до грудей.
Висячий місток подолали щасливо. Але це був лише початок. З даху на дах вузькими карнизами, заплутаними переходами на горищах рухались оці двоє глупої ночі. Стрілянина вже вщухла, однак торжествувати було зарано. Переслідувачі могли ще перетяти шлях утікачам, і коли вони досі не зробили цього, то тільки тому, що Люстіг обдурив їх, несподівано змінивши маршрут.
Мешканцям Дайлерстоуна були добре відомі катакомби під вулицями міста. Але не всі знали, що й угорі над столицею Монії проліг шлях — найзаплутаніший лабіринт, яким можна цілком вільно пересуватися з будинку на будинок у межах кварталу, а коли використати повітряні містки енергетичних ліній та залізниць, то й в межах міста. Звичайно, такими шляхами може користуватись лише той, хто їх добре вивчив і має міцні нерви.
Тессі не могла б навіть приблизно уявити, де опинилися вони з Люстігом після двогодинної подорожі. Латаний залізний дах. Пожежна драбина, що звисла у темряву двору, схожого на колодязь. Химерні бліки світла від вогнів реклам, що снувалися на якомусь хмарочосі. Таких будинків у Дайлерстоуні скільки завгодно.
— Тут… — пошепки сказав Люстіг. — Тепер лізь за мною. Вісім щаблів униз — вікно моєї кухні.
Подолана й остання перепона. Юнак підхопив дівчину, проніс її через темний коридорчик до великої незатишної кімнати, посадовив на ліжко.
— Роздягайся і лягай спати.
— Люстіг!
— Ти даремно обурюєшся. Тобі доведеться грати роль моєї коханки лише в тому разі, коли нагряне поліція. Я спатиму в кухні.
— Пробач, Люстіг!..
— Не треба, Тессі.
Його погляд обмацав убоге убранство кімнати. Спалахи реклам на фасаді протилежного будинку освітлювали по черзі кожен предмет.
Шафа, стіл, ліжко… Нема навіть етажерки, бо робітник, який цікавиться книжками, автоматично зараховується до категорії підозрілих. Незатишно в кімнаті підпільника.
— Чудно сплітаються людські шляхи, Тессі, — задумливо промовив Люстіг. — Дві декади тому, коли ми ще не знали одне одного, ти, мабуть, не підозрювала, що цього вечора тобі доведеться тікати під кулями і ночувати в квартирі безробітного шофера… Не припускав і я. Дізнавшись, що ти дочка академіка й наречена барона, я майже зненавидів тебе.
— Я це відчувала, Люстіг.
— Пізніше я побачив, що ти — справжня людина. Але й досі ніяк не можу збагнути, чим зумів тебе полонити той барон?
— Барон?.. Про його титул я дізналась аж через місяць після знайомства. Мені відрекомендували його як талановитого інженера, конструктора космічних ракет. А чим він полонив мене?.. Відплачу тобі відвертістю за відвертість, Люстіг: я його не люблю.
— Не любиш?!. А ваше майбутнє весілля?
— Весілля не буде, Люстіг. Я ще не наважуюсь сказати йому про це прямо. На щастя, він учора одержав призначення на посаду головного інженера Зорі Кейз-Ола. Кажуть, тимчасово. На місяць. Ну, а ти можеш догадатись, що це означатиме. Адже професор Літтл говорив, що канцелярія Кейз-Ола цікавилася прогнозом погоди саме на цей період.
— Розумію, Тессі. А чи не можна використати цього барона для нашої справи?
