Підбадьорившись, я почимчикував до трамвайної зупинки, як завжди — сам. Поліцейське управління знаходилося в районі офісних споруд і саме по собі займало майже квартал: один фасад виходив на Парк-роуд, другий — в провулок Каретників, ще кілька окремих корпусів (включно з моргом і гаражем) ховалися у дворі. Але при цьому переважна більшість державних службовців була присутня на місці рівно до пів на шосту, а потім вони моментально випаровувалися. Як кажуть, нема дурних. Всяких розваг чи непристойних забігайлівок поблизу, зі зрозумілих причин, не було, тому ніякого товариства у мене не намічалося. Природно, що в такому безлюдному середовищі двоє перехожих, які ховалися попід брамою, кидалися в очі, принаймні — на магічному рівні. В одному з цих дивних типів, я, не без здивування, розпізнав Чвертку. Цікаво, з чого це любителя комфорту понесло під сніг з дощем, ще й проти ночі. Може, він на колесах?
Я спинився почекати дивну парочку. Приятель Рона виявився нехарактерно низеньким — мені він діставав потилицею до підборіддя, а Чвертці, взагалі, був нижче за плече. У мене на язику вертівся вульгарний жарт про погану погоду — малюк встиг посиніти від холоду (при його масі тіла треба серйозніше підходити до вибору одягу), але Рон слухати нові анекдоти був не в гуморі, навіть «привіт» не сказав.
— Що ти робиш в поліцейському управлінні? — напористо почав він?
Я повів бровою (дивна цікавість), але відповів:
— Беру уроки бойової магії.
— Та йди ти! А в кого?
— У приїжджого спеціаліста. Едан Сатал, чув про такого?
— Це ж старший координатор регіону! — видихнув малий.
Цікаво, звідки він стільки знає? Я наприклад, був не в курсі, поки Кевінахарі мене не просвітила.
— Ну, як бойовий маг він дуже нічого так.
А як вчителя його придушити мало.
— Бреше він! — безапеляційно заявив коротун. — Збиратися через якусь дурацьку магію в такий час. Він би ще сказав «чай п’ємо».
Від цеї заяви у мене аж дихання перехопило.
Я так страждаю, а він бачить в цьому привід для жартів!!!
Розум ще тільки намагався сформулювати вбивчо нищівну відповідь, а чорна натура уже діяла — мій кулак фінішував на щелепі кривдника. Звичайно, стояв я невдало, можливості розмахнутися не було, і в носа йому я не попав, але і такого стусана було достатньо, щоб коротун навзнак полетів на землю. Тобто, на бруківку, в смислі, на камені. Думаю від наглої смерті його врятували шапка і високий комір.
Знов у мене реакції думки обганяють. Правда, в даному випадку я був сам з собою абсолютно солідарним. Саме так і повинен діяти справжній чорний маг!
Як не дивно, Чвертка поспішив на допомогу своєму приятелю
— Ти чого? Ти що робиш? — обурився він.
Я знизав плечима
— А чого ти чекав? Хоче хамити чорним магам, хай шолома вдягає. І взагалі, не раджу спілкуватися з цим типом — явний Чудесник.
— Ти чого?
— Го-го-го!
Ніколи раніше не помічав з Роном паралічу мозку. З іншого боку, що взяти зі звичайної людини? Та хай хоч цілується зі своїм новим приятелем, а почне обурюватися, я йому накидаю. Якщо раніше в цьому плані були можливі якісь варіанти, то тепер шансів Чвертки не було — я домовився про уроки на секції рукопашного бою і уже досягнув деяких успіхів. Зрозумійте правильно, переважно, чорним для життя вистачає природніх навиків, але у Сатала на стіні висіла фотографія, де він, в піжамі борця, тримає у руках якусь блискучу штуку і дуже цим гордий і задоволений. Тобто, якби я поліз на нього з кулаками, він би з мене відбивну зробив.
Ненавиджу!
Але в голові Чвертки несподівано перемогла розсудливість, нариватися на бійку він не став і повністю зосередився на коротунові, який, розгублено кліпаючи, підіймався на ноги. Я розвернувся і пішов до трамвайної зупинки, відчуваючи несподівану гіркоту — коли мені давали по пиці, Рон так не метушився.
Одначе, нерви зовсім розхиталися. Чи не жарт, у мене з’явилося бажання вернутися і пояснити їм, що сталося, але тут щось почав несхвально бурчати Шерех, і хвилина ганебної слабкості благополучно минула.
Зараз я навчу цю тварюку поважати кого треба!
«У мене є коробочка. Ах, яка в мене коробочка! Яка цікавесенька в мене коробочка. І щ ж таке там усередині коробочки? — Я просто відчував, як наївний нежить тягне до моїх думок свій довгий ніс. — А в коробочці у нас… Блискавка!» Шереха як вітром здуло. Якщо істоті не дано розуму, то довголіттям це не виправити.
До зупинки трамвая я підходив, уже цілком опанувавши себе, злий і самовпевнений.
Міс Кевінахарі сиділа в кабінеті старшого координатор і пила м’ятний чай. З вікон кабінету не було видно, що зараз стається на площі, але щось змушувало емпатку з прикрістю похитати головою.
— А чи добре ти вивчив особисту справу свого учня?
Містер Сатал закидав до шухляди останні папери
— Ти це про що?
— Він виріс в домі білого мага і зі своїми чорними родичами зустрічався лише епізодично. Це наклало відбиток на його характер.
— Ну і?
— Чи не надто ти на нього тиснеш?
Сатал закотив очі:
— Про що мова? Він — чорний, якщо його не трясти, як грушку, він ніц не буде робити!
— Існують і інші підходи…
