— Кретин!!! — випалив він, розвернувся і майже бігом попрямував до виходу з лекторію.
Він нервує, а хвороблива реакція на критику — це характерна ознака. Невже я вгадав? Ніби, ніяких таких схильностей за Чверткою раніше ніхто не помічав. Хоча, я, он, теж не надто схожий на кримінального злочинця. Та хай роблять одне з одним, що хочуть, вони ж дорослі люди! Вже залишаючи університет, я помітив Сема в компанії якихось другокурсників. Який він товариський… Коротун подивився на мене з деяким викликом, а я по-змовницьки підморгнув йому у відповідь. Здається, це налякало його до півсмерті.
На відміну від Рона, який так переймався моїм дозвіллям, мене його проблеми не хвилювали ні взагалі, ні до закінчення канікул зокрема. Я вже домовився про відпустку з Полаком (це було легко), залишилася найнеприємніша частина — ще один візит в НЗАМПІС.
Поліцейське управління напередодні свят виглядало… дивно. Хол дихав строгістю і майже космічною пусткою, при цьому на стійці чергового примостилася прикрашена блискучим дощиком ялинка-бонсай в масштабі один до ста. Від покращеного з допомогою білої магії рослини віяло сильним ароматом хвої. На начальственному поверсі нікого зі співробітників видно не було, але звідкись чітко вчувався дзвін бокалів. Цілком можливо, що в тому крилі, де знаходилися кабінети інспекторів і оперативників, ще кипіла робота, але я туди не пішов — навіщо псувати собі настрій? Вигляд зайнятих справою людей будить в мені нездорові рефлекси.
Зі своїм рапортом я вирішив спочатку заглянути до капітана Бера — хотілося переконатися, що текст складено вірно (він, принаймні, порадить, а не почне зразу знущатися). З незрозумілих причин, начальних редстонського «нагляду» сидів на четвертому поверсі управління, відведеному під всякий непрофільний персонал. Тут свято відчувалося сильніше — на вікнах блищала мішура, в повітрі тягнуло ароматами огіркового салату, свіжої випічки і ванілі. До потрібного кабінету я прийшов під зацікавлені погляди не виснажених роботою дамочок-бухгалтерів (скільки разів тут проходжу, вони завжди чай п’ють). Головне — робити вигляд, що жахливо зайнятий, пригадую, минулого разу мене спокусили пропозицією «тортика», потім ледве втік — озвірілим без мужиків тіткам було рішуче байдуже, чорний перед ними, білий, чи смугастий, головне що повнолітній. Нафіг, нафіг!
Капітан сприйняв мою появу доброзичливо, прибрав зі столу тарілочку з тортом, вивчив документ і постукав пальцем по шапці зі зверненням:
— До Сатала краще не ходи, він зараз страшний.
— Я думав, це для нього норма.
— Ти просто не знаєш, про що говориш. Оціни: ми петицію отримали, з вимогою знайти зниклого безвісти Лорана П’єро.
— О!
— О-го-го! Бос зараз відповідь складає, так, щоби не суперечила фактам і на правду була не надто подібною.
— Прокляття! — плакала тепер моя відпустка.
— Між іншим, офіційно твій начальник — я. Ти у редстонському відділі працюєш.
— І… Я можу поїхати?
— Додому на Свята? — прихильно поцікавився він, ставлячи свою візу в лівому верхньому куту кутку.
Я кивнув:
— До брата.
Капітан сповільнився, притискаючи папір рукою.
— Де він у тебе?
— Вчиться в Михандрові.
— Це ж не наш округ, так?
Я знову кивнув, хоча не так уже і впевнено.
— І навіть інший регіон… Нікуди не ходи, чекай мене тут, — капітан згріб мій рапорт зі столу і вийшов.
Я сидів і боровся з бажанням щезнути, не прощаючись. Перемогла цікавість — дуже хотілося знати, що ж він замислив. Капітан повернувся десь через півгодини, у руках у нього був стос листків і великий паперовий пакет. Судячи з виразного запаху коньяку, він уже встиг десь хильнути і, взагалі, непогано провів час.
— Відпустка відміняється! Поїдеш у відрядження.
— ???
— Ось наказ, ось завдання для виїзної роботи, ось інструкції для тамтешнього «нагляду». Підписую!
Я підозрілого переглянув папери:
— «Для вивчення досвіду роботи установ середньої і початкової освіти»?
Саме так. Врахуй, потім напишеш звіт.
Я застогнав.
— Нічо-нічо! Ти подумав, що буде з Саталом, якщо ти там щось втнеш, і раптом випливе твоє минуле?
— Не збирався я нічого…
— Ага, ага. З зомбі, як я зрозумів, ти теж нічого такого не збирався. Або так, або — сиди в місті.
Доки мені ще терпіти цей моральний терор? Нормальний чорний би уже давно підняв бунт. З іншого боку, якщо зараз піти скаржитися Саталові, то він мене може побити. Куди мені більше хочеться: у відпустку чи в лікарню? Зітхнувши, я поставив підписи. Капітан тим часом витрусив з пакета масу цікавих речей.
— Це тобі тимчасове посвідчення — повноважень ніяких не дає, але бажання задавати питання відбиває. Покажеш комусь із цивільних — запроторю в підвал. На тиждень!
Боже мій, яка строгість!
— Похідний набір екзорциста: маркери з крейдяною емульсією, сільничка, циркуль, компас, дзеркальні мітчики, набір свічок. І щоби повернув усе, що взяв, зрозумів? Даю лише тому, що інструкція.
Я охоче закивав — ну, розумію, свічки і дзеркала, а як він визначить, скільки емульсії лишилося в маркерах?
