Довелося терміново забирати у Рона пляшку, не звертаючи уваги на його опір.
- У тебе що, хтось помер? - я не міг уявити собі іншого приводу так себе мучити.
На Чвертку найшов приступ сльозливої п’яної відвертості, спочатку я нічого не розумів, крім загального пасажу про несправедливість буття.
- З предками посварився?
Він кивнув, хлюпаючи носом і розмазуючи шмарки по лицю. Все ясно. Рон – звичайна людина, він не отримує ніякого задоволення від процесу протистояння як такого, особливо, якщо це конфлікт з добре знайомими людьми, як ото батьками. Чорний після вияснення стосунків відчув би душевний підйом, а цей сидить і кисне. Я думав, такі проблеми бувають лише у білих – мав я такий сумний досвід. Погратися мені в Кевінахарі, чи що?
П’ятнадцять хвилин пішло на те, щоби заварити чай (з них десять – на пошуки заварки). Рідина вийшла дивного кольору і трохи каламутна. Зцідивши відвар через ситечко, я взяв у руки горнятко і спробував згадати собі, як емпатка зазвичай починала розмову. В голові пусто… А, плювати, він же все одною в дупель п’яний.
- І з якого приводу був скандал?
- Ні з якого Я ж навіть нічого ж не сказав же....
- А якщо подумати?
І все ж таки Рон на голову міцніший, ніж більшість людей – після горнятка чаю з лимоном і п’яти хвилин сопливого зітхання, він оговтався достатньо, щоб викласти свої скарги на життя чітко і логічно.
- Я ж їй нічим не дорікав, нічим! А це ж вона мене з Семом познайомила, - він востаннє шморгнув носом, - ще просила «допомогти хлопчику освоїтися». Освоїлися, бл.. - Спогади про зіткнення з Чудесниками протверезили Рона сильніше, ніж чай. - Ну, думаю, з ким не буває, все ж, рідна матір, на могла вона таке зі зла зробити. А вийшло так, що краще би я їй одразу в лице плюнув – менше би крику було. Вона все страждала, за серце хапалася, солі нюхала, ніби це не мені, а їй мало мізки не винесли. Віриш, в хаті кроку не ступиш, всі починають шипіти: «тихше, тихше, матуся хвора!» Ну, та і фіг би з ними, у мене квартира своя, та в екзамени на носі – часу для гулянок не було. А потім знаєш, що? Я хотів вечірку влаштувати, тебе, пацанів закликати - у мене не так вже і багато друзів залишилося. Предки взялися все організувати в нашому будинку за містом, там можна класно погудіти, і не заважає ніхто. Я вже і список гостей прикинув.... І ти знаєш, що вона мені видала? «Ніяких чорних тут не буде!» Прикинь? Ти мені життя врятував, а вона носа верне! Я припух від такої заяви, лише рота відкрив заперечити, і тут вона видала... Як по нотах. Значить, поки я в благородство грав, вона там собі записувала в книжечку, типу, хто і коли її образив. Головне – нічого такого їй не сказав, взагалі нічого, не встиг. І знаєш, що найобразливіше? Батько навіть слухати мене не став, зразу за груди схопив: «як ти говориш з матір’ю!» Ну, тут я йому в морду і дав. І пішов. А що? Хай хоч цілується з цею істеричкою.
І от через оце-от я стільки возився з чаєм? Фігня яка!
- Вітаю! Значить, ти став дорослим.
Принаймні, у чорних все приблизно так і стається. Можна було би відмітити цю подію, але йому на сьогодні, напевне, вже досить.
- Ти не розумієш...
- Та все я розумію! Тобі давно пора починати жити своїм життям, - сподіваюся, він хоча би спідньої білизни в дорогу набрав. - У чорних все це само по собі виходить, а звичайні люди вічно щось придумують. Ти квартиру купив? Купив. Прибутки маєш? Маєш. Значить, все вдало, вчасно і доречно. Тепер будеш їм лише привітання на іменини слати. Чи ти, - тут я насупився, - ще і з дядьком посварився?
Втратити таке джерело фінансування було би з боку Чвертки нерозумно.
- Нє-є. Дядько до нас додому давно приходити перестав.
- О! Бери приклад з розумної людини.
Пару хвилин він печально розглядав чаїнки на дні горнятка (гм, треба було фільтрувати через серветку).
- Все одно образливо.
- Забий! Ти ще дешево відбувся. Якби вона реально Чудесником була, фіг би ти так легко звідтам забрався.
Хоча татечко Рона мене здивував: з його зростом і комплекцією лізти на фізично розвинутого мужчину в розквіті сил – зуби не шкодувати. Чвертка поступово повертався до свого звичного похмуро-філософський настрою.
- Добре, тверезій тут! Я завтра зайду, треба одну справу обговорити. Але тепер назву винаходу будемо затверджувати окремо. Ніяких «р». «Т», «т» і ще раз – «т»!
Так чорний маг врятував друга (тільки нікому про це не казати! Скажуть: «Дурень Тангор з чорних в білі переписався.» Ганьба!) Принаймні, наступного дня Рон виглядав цілком притомно і захоплено обговорював перспективи продажу мого охоронного амулета (а пив при цьому виключно каву). Його послухати, так виробництво треба організовувати самим, на тому і заробити.
- Штучка-то проста, але виробники авто зв’язуватися з нею не стануть – об’єми не ті. А то якщо пройтися по автосалонах...
Думка про те, щоби ходити і щось організовувати, мене вбивала. Чхати я хотів на таке виробництво!
- Ось тим цим і займися. Мене ж до кінця місяця однаково що нема.
