Капрал відірвався від безтолкового спілкування з телефоном.
- По-моєму, простіше послати кур’єра, сер. І виставити варту до приїзду експертів.
Паровоз примружився на стрімко темніюче небо.
- У вас спецосвітлення є? Дане, як тут з відвертаючими Знаками?
- Якщо що де і стояло, вони самі все знесли, - Сатал спритно підхопив одного з близнюків, який саме почав падати з підніжки, і звично плеснув його по дупі.
- Спецзасобів у нас нема, - занепокоївся капрал, - ми їхали затримувати людей.
- Ось що, кидаємо все, як є, і валимо в місто. Ти як хочеш, Дане, але я з твоїм новим другом знайомитися не хочу.
Полонених Чудесників загрузили в одну вантажівку, а безмірно войовничих спадкоємців старшого координатора – в другу. Будь вони хоч сто разів чорними, діти залишаються дітьми – хлопчаки втомилися від надміру вражень і заснули сидячи, зі зворушливою довірою притиснувшись до батька з двох боків. Паровоз скоса на них поглядав і думав, чи став Сатал великим і жахливим до того, як одружився, чи вже після.
- До речі, - після благополучного розв’язання ситуації Кевінахарі перебувала в стані, близькому до ейфорії, - що він вимагав у тебе за свою допомогу? Крім невикористання блокаторів, природньо. Май на увазі, позбавитися мітки Шереха не можна, еліксири здатні лише зняти гостроту приступів.
- Нічого, - Сатал посміхнувся, - він дав зрозуміти, що це подарунок.
Вантажівка підстрибнула на вибоїні, один з близнюків почав ворушитися у сні, і батько підтягнув його поближче на лавиці.
- Дивна істота, - пробурмотів капітан.
- Нормальна істота, - легковажно відмахнувся маг, - не розумію, чого Тангора аж так від нього вéрне.
Паровоз не став перечити думці координатора, в кінці кінців, сорок днів карантину ще не минули.
Глава 4
Я слухав промову нового помічника директора, який віщав про своє бачення майбутнього «Біокіна», одночасно намагаючись зрозуміти, що ж в моєму житті знову пішло не так. У мене була робота і прибутки, суму яких дядько Гордон міг побачити лише у сні, власний закуток, повага колег, маса вільного часу, повне розваг місто і ніяких обтяжливих обов’язків, навіть в НЗАМПІС про мене, хай тимчасово, але забули.
Чого ж мені, собаці краухардському, ще не вистачає?
Хіба таким повинне бути життя справжнього алхіміка, втаємниченого в найглибші ідеї буття, майже всемогутнього Майстра? Навіть злиденне існування дядька Гордона було ближчим до мого ідеалу – в нашій долині він був ЄДИНИМ, а я в Редстоні – всього лиш кращим.
В плані заохочення співробітників фірма пропонувала безкоштовну каву, в будь-яких кількостях, природньо, без бренді. Я сьорбав мутну конторську бурду і з сумом згадував секретарок Полака.
- Томасе, ти сьогодні ввечері вільний?
Як то кажуть, згадай Шереха, він і прийде. Ідейний гуру «Біокіна» був, як і раніше, бадьорим і повним ентузіазму, от тільки тепер на ньому був діловий костюм, нічим не гірший, ніж у мене, та і стиль зачіски, будемо щирі, дуже помітно змінився.
Про нинішній вечір я ще не думав, тому без вагань відповів:
- Так!
- Це прекрасно, - зрадів він, - ми тут хочемо влаштувати щось на кшталт вечірки для старих співробітників. Прийдеш?
- Обов’язково! - витягнути Рона на пиво мені ніяк не вдавалося, а тверезе існування почало трохи напружувати.
Я швиденько розкидав усі папери, які у мене було накопичилися (новий алхімік намалював газогенератор без клапану аварійного стравлювання тиску, дрібничка, а як гівно в морду присне, смішно не буде) і рівно о п’ятій нуль-нуль викотився з офісу, передбачаючи нехай скромнішу, ніж хотілося б, але вечірку.
Старими співробітниками, відповідно, виявилися я, Полак і Йоган. Карла оминули, і скоро стало ясно – чому. Назрівав бунт на кораблі.
- На жаль, вкладники «Біокіна» не зацікавлені в нових розробках, - зітхав Полак, підсуваючи до мене гальбу пива і таріль свинячих вушок. Йоган, задовбаний цілоденним копирсанням в безконечних звітах, відчайдушно кивав, - фірму було задумано, як інноваційний проект, а тепер вона вироджується в бригаду креслярів.
Я зробив добрячий ковток. Добре! Але чорного такою фігньою не купиш.
- У вас що, проблеми з пошуком нового місця роботи?
А може, інвестори стали хоч трохи розумнішими? (Для нього це би обернулося катастрофою.)
Полак похитав головою, таким серйозним я його ще не бачив ніколи.
- Ні. Ми хочемо все почати наново, з нуля. Суть в тому, що тему, яка нас цікавить, більшість експертів вважає провальною. Гроші-то я знайду, але без твоєї допомоги розв’язати задачу ми все-одно не зможемо, - в очах Полака з’явився фанатичний блиск, - зате, у випадку успіху це буде прорив!
Я замислено похрустів свинячим хрящиком. Чи не намагаються ці халявщики сісти мені на шию? За експертні висновки, взагалі-то, прийнято платити. Чи вони пропонують мені увійти в долю?
- І що ж це у вас за задача?
Йоган виклав на стіл пухку папку, а Полак підсунув її до мене:
- Буде краще, якщо ти сам сформуєш власну думку про проблему. Рішення про те, чи варто нам всім влазити в цю авантюру, залежить лише від тебе.
