Підбадьорений таким чином, Паровоз повернувся в Управління лише для того, щоби переконатися – нічого нового ніхто не знає.
- Завтра треба буде поговорити з ним, - Кевінахарі намагалася не дивитися капітанові в очі, - за ніч я встигну передивитися папери. В будь якому випадку, він повинен зрозуміти, що зробити хоч щось непомітно йому не вдасться – надто багато народу вже в курсі того, що сталося.
Ніч пройшла неспокійно, а перед виходом на роботу капітан натягнув на себе костюм вищого захисту, який останніми днями лише і носив, не знімаючи. Хоча.., проти професійно націленого прокляття мундир врятувати не міг. Розмова на нього чекала напружена.
В холі управління Бера перехопив черговий офіцер.
- Сер, сер! Я, звичайно, розумію, що ми зв’язані субординацією, але у всього має бути межа! Без запису, без попереднього узгодження, не пояснюючи причин, в кінці кінців!!!
Капітан наїжився.
- Чи можна трошки більше подробиць, містере Фарел?
- Пан координатор займає оперативний блок вже дві години, і весь цей час співробітники не можуть...
- Групу капрала Майма до оперативного блока!
Широкими кроками капітан Бер помчав назустріч неминучому.
Оперативним блоком по простому називали приземкувату одноповерхову споруду, оснащену усім необхідним для здійснення дрібного, але термінового ворожіння. Тут виправляли пошкоджені амулети, накладали закляття на зброю і еліксири, робили всі ті несерйозні, але необхідні чари, наслідки яких не варті були того, щоби волочитися на базу чистильників. Внутрішній простір будівлі був захищений подвійним периметром, стаціонарними рефлекторами і парою дюжин різноманітних пасток – вважалося, що для роботи професіоналів середньої сили таких заходів безпеки вистачало.
Чергу на роботу в оперативному блоці займали за два дні. Зараз на лавиці в затінку під акаціями мирно вели бесіду «за життя» два чорних маги і цілитель-білий, анітрохи не занепокоєний зірваним графіком – не вперше. Прибуття групи штурмовиків з арбалетами всі троє сприйняли з цікавістю.
- Екстрена ситуація! - рішуче оголосив Паровоз (підлеглі впізнали його без додаткових представлень.) - Прошу звільнити місце інциденту.
Під поглядами суворих штурмовиків маги не стали виявляти надмірну допитливість і віддалилися в бік основного корпусу. Капітан рішуче відчинив двері оперативного блоку (в таких ситуаціях носіям костюмів вищого ступеню захисту належало виступати в ролі щита).
Старший координатор знайшовся майже одразу. За останні дні Сатал сильно здав – охляв, ніби почорнів на лице, під очима залягли глибокі тіні.
- А це ти, - маг стер з обличчя рясний піт. Він сидів на підлозі біля стіни (ноги не держать?), перед ним повільно вистигали лінії якогось масштабного Знаку. - Група готова?
Паровоз невпевнено нахилив голову.
- Перестань! Не час шифруватися. Я знаю, де діти, тепер треба спішити!
Забитим штурмовиками коридором енергійно проштовхався схвильований черговий:
- Сер, у нас проблеми зі зв’язком! Жоден телефон не працює, напевне, щось на підстанції.
На лиці Сатала розцвіла маніакальна посмішка.
- Не сіпайся, хлопче, це години на півтори. Ну, що я сказав? Рухаємося, вперед, вперед!
З сумішшю роздратування і полегшення Паровоз почав віддавати нові накази, всього через десять хвилин дві заповнених штурмовиками вантажівки виїжджали з воріт Управління.
- І куди ми їдемо, сер? - спробував уточнити Бер.
- Прямо вулицею і на бульварі наліво.
- А точніше?
Сатал похитав головою.
- Мені не відома адреса, лише маршрут. Я бачу це місце, тепер залишається лише до нього добратися.
Кевінахарі, яка встигла заскочити в кузов, пропхалася до координатора і протягнула йому блакитний флакон. Той знову похитав головою
- Ні. Я обіцяв, що не буду цього робити.
- І що примушує вас дотримуватися обіцянки? - похмуро поцікавилася емпатка.
Сатал скривився.
- Він може мститися моїм нащадкам тисячі років. Воно мені треба?
Смисл подій навколо відкрився Беру з кришталевою ясністю – вони вели бесіду з одержимим.
- Сер, ви...
Посмішка Сатала перетворилася на оскал.
- Так! Завжди є спосіб вирішити проблему, просто не всі готові на це піти.
- Шерех присутній одночасно і всюди, - відгукнулася емпатка, - для нього нічого не вартує прослідкувати шлях конкретної людини в часі і просторі. Але більшість тих, хто його торкнувся, помирає.
- Ну, вмирає, ну і що, - байдуже знизав плечима Сатал. - Тих покидьків я точно переживу.
Колона покинула місто і з’їхала вбік з доглянутого шляху, опинившись в лабіринті вузьких путівців, дрібних фермерських ділянок, великих заміських особняків і несподіваних скупчень мазанок абсолют-но архаїчних з вигляду, мешканці яких сприймали появу вантажівок як «подію». Шофери гудками зганяли на узбіччя погоничів з віслюками, пастухів і кіз – селяни намагалися повернутися додому до темряви. З возами було складніше – на дорозі попадалися місця, де роз’їхатися було просто неможливо.
