У мене не було попереднього досвіду спілкування з білими, яких тягне командувати. Знаю, є такий феномен, не зовсім мені зрозумілий. Виверт психіки – старшинство їм, ніби, ні до чого але при цьому вони одержимі бажанням влаштувати все найкращим чином: щоби закони були наймудрішими, крісла найзручнішими, а тюрми найгуманнішими. Напевно, це ставалося від запаленого відчуття відповідальності... або у них було важке дитинство. На мій погляд, від Чудесників їх відрізняла лише вища ступінь переконаності у своїй правоті.
Через півгодини всі підхопилися і почали пакуватися в різномастий транспорт – містеру Ґійому заманулося оглянути місце поховання. Ех, треба було брати свій мотоцикл – зараз би розвернувся і під шумок накивав п’ятами. Ні, жаба задушила – оливи пожалів!
Я підсів у кабіну до вантажівки з експертами. Мужики виявилися з упередженнями і чорного мага намагалися ігнорувати, але між собою лаялися так енергійно, що мені навіть питань задавати не довелося. Містер Ґійом розкритикував їх методи і піддав сумнівам їх висновки, тепер вони вивалювали одне на одного те, що варто би було сказати йому. Виглядає, що я виявився єдиним з опитаних учасників, кого вповноважений не зміг (або не ризикнув) поставити раком. Його щастя! Мені було, що йому сказати, і хай мене потім за це звільняють.
Вісім маленьких могил знаходилися на березі рукотворного озера, там, де робота землечерпалки порушила стійкість ґрунту, і частина схилу осіла, оголивши перший скелет. Минув майже рік, ями встигли зарости бур’яном, в якому зовсім загубилися вицвілі жовті прапорці, що позначали місце злочину. Невисокі хвилі наполегливо лизали берег, ніби поставивши собі за мету знищити всякі сліди лиходійства.
Вповноважений збирав навколо себе слухняне стадо, а я гмикнув і пішов гуляти – милуватися здалека на гігантський терикон і оцінювати масштаби діяльності землеробів (мені раптом спало на думку, що свою вежу маг зможе збудувати не лише на пагорбі, але і посеред озера). Місцевість сильно фонила чорною магією – навколо було понатикано неміряно відвертаючих знаків, периметрів, а амулети слідкування просто прибивали костилями до каменів. Зрозуміло, чому злочинці вибрали для своїх цілей Ундеґар – печаті на жерла древніх шахти перебивали відлуння будь-якого ритуалу, а люди таких місць намагаються уникати інстинктивно.
Через хвилину за спиною почулося сопіння – мене наздоганяв один з помічників Брайєна.
- Містер Ґійом вас кличе.
- Навіщо?
- Не знаю.
- А ти піди і запитай.
Моя вредна чорна натура просто жадала відігратися за зіпсований день хоч на комусь. Пару хвилин я милувався краєвидами, а потім до мене видряпався той супутник Ґійома (чи то охоронець, чи то силова підтримка). Ну, з ним-то буде простіше.
- Йдемо! - рішуче закомандував він.
- А то – що? - поставив я питання руба.
Худий багатозначно потер один зі своїх амулетів. Я широко посміхнувся. Він просто не зрозумів, на кого попер. Я зараз йому ці амулети так виверну, що він ще й винним буде.
Джерело з готовністю відгукнулося на можливість конфлікту, вигострені некромантією почуття затрепетали. Кістлявий трохи зблід (мабуть, почав усвідомлювати масштаби своїх проблем), але не здав назад. Тим краще!
І тут я зрозумів, що зможу влаштувати розгардіяш, взагалі не торкаючись Сили.
- А й справді, підемо-но! - скривився в посмішці я і попрямував донизу, мало не підстрибуючи.
Моєю ціллю були тутешні чистильники – трійко хлопíв, похмурих роздратованих настільки, що вони готові були починати бити морди прямо вже, байдуже кому і за що.
- А чого це ви тут, шановні, філоните на службових харчах? Перед приїжджим паном не соромно?
Старший в трійці насупився, намагаючись вловити суть претензій, тоненько забриніли, пробуджуючись, Джерела...
- Там, нагорі, ціла шахта без жодної Печаті стоїть!!! - Я патетично сплеснув руками. - А всередині, певно ж, що ґулів до сраки!
Ґулі не ґулі, а якась нежить там, я певен, сиділа – мені наче наждаком по нервах пройшлися.
Старший чистильник сіпнувся, рухомий протиречивими бажаннями – бити нахабу чи йти виконувати свій обов’язок.
- Га?
- Нежиті там. Багато і близько!
І тут чистильник усвідомив, що занудну подію можна згортати.
- За мною!!! – закричав він і рвонув угору, як баский кінь. Від падіння в штольню його врятувала лише добре розвинута у магів інтуїція. До всього чесного гурту долинули цвітаста народна мова, яка в Суессоні звучала анітрохи не гірше, ніж в Краухарді. Мужик посилав того мудрагеля, який пробив до шахти свіжу дудку, в обхід усіх накладених Печатей, таким складним і багатоступінчастим маршрутом, який я, визнаю, прокласти би не зумів. Ось що значить досвід і практика!
Всі наче отямилися і одночасно забігали. Збоку здавалося, що поява нежиті для співробітників НЗАМПІС – свято. Пан уповноважений якось непомітно розпрощався з усіма і поїхав. Ха!
- Давайте, я відвезу вас додому, - запропонував містер Брайєн.
Оце діло, а то ж так усі і пороз’їжджаються, мене тут кинуть.
- Ну що, взув я вас?
