Це алхімічний конструкт. Чим його захищають, я ніфіга не розумію, а от управляючі контури у нього цілком читабельні.
Так, вони на порядок складніші, ніж все, що створював я, але все ж простіші, ніж свідомість людини.
На пару секунд чистильники перестали гомоніти, і стало чути, як виповзень з глухим тріском кришить каміння.
- Не знав, що ваша братія таке може, - відгукнувся, нарешті, полковник.
Це він про кого? Про тих калічних магів, що проходили Здобуття під обмежуючим знаком?
- Ви мали справу з ретроспективними аніматорами, а я – майстер-некромант!
Розвивати тему не стали.
- Можеш – роби, але ти підеш першим.
Глава 13
В штаті НЗАМПІС Ден Лемар був зазначений як спеціаліст зі зв’язків з громадськістю, силові акції «нагляду» обходилися без нього. Хто ж знав, що шеф Брайєн так невдало потрапить у карантин!
«І ще ж не звільнишся!» - з відчаєм думав помічник, який несподівано став «виконуючим обов’язки» або «в. о.». Специфіка Ундеґара дозволила почати розробку завалів на «об’єкті триста» лише на світанку, а закінчити все бажано було до темряви. Швидкість роботи балансувала між необхідністю роботи експертів і бажанням хоч когось урятувати.
До групи чистильників, які стояли трохи осторонь, Лемар наближався повільно і боком. Маги відреагували на раптову трагедію саме так, як належало чорним – зростаючим роздратуванням і націленою байдуже куди ненавистю.
«Проклясти не проклянуть, а от морду набити можуть. І не поскаржишся нікому – їх старший теж там.»
- Ну, що? - похмуро поцікавився маг з обличчям, сильно попсованим ударом водяного закрути.
- Точний час інциденту невідомий – співробітників, які чергували коло устя шахти, поки не знайшли. Завал закінчується на глибині мінус двісті тридцять, і не факт, що стіни втримаються, якщо камені розібрати. Захисні знаки знесло начисто.
- Копайте.
- Сер, якщо група в момент обвалу знаходилася в стволі...
- А я кажу – рийте! Мені зранку старший координатор регіону дзвонив (не питайся, звідки він знає!), сказав, що внизу є хтось живий, і він хоче побачити цього живого наверху, а якщо так не вийде, то мене самого там прикопають.
Думка про увагу з боку пана Ларкеса змусила бідного в. о. здригнутися.
- Ми будемо працювати з усіх сил!
- Якщо потрібна техніка, можна експропріювати у агрономів.
- Нема потреби, вони вже виділили нам усе, що треба – чекаємо ось-ось. У них внизу теж якийсь знайомий.
Але сімдесят метрів завалів на такій глибині... Спеціалісти стверджували, що робота може розтягнутися на тиждень.
- А чи не простіше буде пробитися з сусіднього рудника? - обережно поцікавився Лемар (Райкові підлеглі знали, як влаштовані тутешні шахти, краще, ніж будь-хто інший).
- Ні, - скривився різаний чистильник. - Ця шахта – найглибша в околиці, від всіх інших до місця метрів сто, і не через пісок чи гравій, а твердою породою. Як таке могло статися?!! Чорний стис кулаки і Лемар мимоволі відступив. - Ствол був абсолютно надійним, а з босом пішли кращі!
Виконуючий обов’язки спробував тихо ретируватися – чорні з дитинства викликали у нього (виправдані) побоювання. А вже бойовий маг в стані афекту... Страшно, панове, страшно! Як же містерові Брайєну вдавалося тримати цю братію в узді? Напевне, він повністю довіряв цю справу полковникові Райку. Точно! Треба знайти серед них головного і передоручити все йому.
Сповнений надій від таких міркувань, Лемар повернувся до поточних задач, список яких лише збільшився – треба було організувати продовження роботи вночі, в темряві. При цьому дишучі на ладан стіни шати були лише половиною біди – позбавлену відвертаючих знаків шахту наполегливо намагалися заселити нежиті. Видно, праві були старі люди, стверджуючи, що під землею потойбічне дає про себе знати частіше, ніж на поверхні!
Природньо, закріпитися в реальності нежитям не дозволяли, але тіні непроявленого зла струменіли в промінні зачарованих ліхтарів примарним димом, і бадьорості духа це не додавало. При цьому треба було переконати людей працювати без перерв, хвилину за хвилиною, тому що змінити прохідників не було ким – людей, знайомих з гірничою справою, в Суессоні не так багато.
Яка іронія! Перші рудники в цих місцях з’явилися воістину в легендарні часи (істинного їх віку ніхто не знав), але з часом надра землі незліченних шахт перестали належати людям – надто багато стало під землею наповнених пітьмою пустот. Безтурботні предки, не задумуючись, кидали заселені нежитями виробки і тут же починали довбати нові, через що тепер робота гірняка нагадувала лотерею: що впаде добі на голову – просто камені, чи цілий фома. Тільки крупне армійське замовлення дозволяло зібрати достатньо бойових магів, щоби зачистити підземелля і забезпечити мінімальну безпеку роботи. Шахтарі спішно вибирали якусь багату жилу, забезпечуючи алхіміків Інгерніки рідкісним мінералом, а потім перетягували свої відбійники і парові лебідки до наступного разу. Якби не маги-рудознавці, така діяльність давно б заглухла.
