Піт мав сильні сумніви щодо такого марнотратства мешканців міста, але щось робити треба було негайно, тут чорний був правий. Бідолаху відвели до старого склепу, а через півгодини він повернувся звідти щасливий і сяючий, з бантиком з мідного дроту на шиї. Шпигун не став казати, що знайшов за одною з могил купку зачищених сірників (складалося враження, що чорний банально вдурив білого найпримітивнішим фокусом). Головне – результат!
- Дякую! - не втримався Клямський, коли умиротворений білий заснув. Виказувати вдячність для жандарма було незвично.
- Дурниці! - відмахнувся чорний. - Я не вчився протистояти білій магії, так що цей хирлявець може мені знадобитися.
Піт подумки це теж відмітив – питання протидії білій магії розвідку останнім часом дуже сильно цікавило. Чи можна цю здатність натренувати?
Межи тим, розв’язка наближалася. В Септонвіль приїхало безліч таємничих незнайомців, начебто домовлятися про відновлення роботи фабрики, і ця звістка привела біженців у дивно збуджений стан, поки що ще схожий на ентузіазм. Люди Клямського чергували поряд з притулком і фабрикою одночасно, а Піт обдумував, чи не надто представники «нагляду» самовпевнені – сподіватися знешкодити такий натовп ушістьох. Поки що єдиним козирем капітана служила пара дорожніх валіз з незрозумілим вмістом, витягнутих з якогось сховку. На думку шпигуна, щоби виграти при такому розкладі, Клямський повинен був привезти з собою як мінімум лицарські лати бога.
Напередодні Сонцестояння капітан постановив – атакувати. Всі особи, якими цікавилася НЗАМПІС, були на місці, факт забороненої ворожби – в наявності, а чекати, коли під час ритуалу хтось загине, сенсу не було (чесно кажучи вже про можливі наслідки чарів, про які ніхто нічого визначеного сказати не міг). «Наглядівці» вийняли з наплічників лати і зброю, відкрили таємні валізи і почали готуватися до діла серйозно.
Піт теж не втримався, хоча бойова фаза операції не входила в його обв’язки – якось неправильно видавалося залишатися в стороні. Він чітко уявляв, як поставилася би до такого його безпосередня начальник.
«Вибачте, міс, але що я скажу своїм внукам? Чудесників бачив, але розсудливо тримався подалі? Нащадки мене не зрозуміють!»
Правду кажучи, дітей в планах у Піта поки не було, але все колись та і стається (часом – несподівано). Запасного комплекту лат у «нагляду» не знайшлося, тому вони понавішували на новачка все те, що не хотіли нести самі і поставили в ар’єргард. Пофіг! Все одно більшість цих амулетів шпигун бачив лише на спецкурсах і лише у вигляді муляжів, а про вміст дивних пляшечок з тонкого шкла і хрустких пергаментних сувоїв міг лише гадати.
- Недавні інциденти показали, - хижо посміхався Клямський, - що використання алхімічних засобів дає величезну перевагу при штурмі приміщень. Але обережно – пов’язки не поглинають препарати цілком, намагайтеся кидати бомби туди, куди не збираєтеся заходити.
Піт з розумінням кивнув: капітан сподівався усунути більшість суперників без шуму і магії. Це мало зміст. Чорний і білий на пару відкриють будь які захисні периметри, а амулети відіб’ють напад, якщо все обернеться зовсім погано.
«Бойовий маг і арбалетники, – миттю вичислив шпигун смертельну комбінацію. - Якщо зрадник зможе відволікти майстра Дана, нас перестріляють як курей.»
За годину до світанку група підійшла до паркана фабрики, якраз вчасно, щоби побачити вантажівку, що виїжджала з брами. Піт зауважив, що верх у фургона дерев’яний.
- Треба впоратися до того, як вони повернуться, - крізь зуби процідив капітан, - нам лише возитися з заручниками не вистачало.
Піт намагався не згадувати, що супроводжувати жертв буде, скорше за все, бойовий маг.
«І ніч - не ніч, а сама лише назва. Пся крев! Лише сонце зайшло, а вже знову світає!»
Скорше за все, для стороннього спостерігача вони виглядали кумедно - семеро похмурих чолов’яг з тесаками і арбалетами, крадучись, перебираються через трухлявий паркан, але сторонній не бачив, скільки зусиль у магів зайняло знешкодження охоронних заклять. Перед ним простяглося подвір’я фабрики, не просто поросле бур’яном, а ще і дико захаращене – під ноги раз за разом попадали гнилі дерев’яшки, уламки каменю і шматки ржавої машинерії. Людей видно не було. Піт, намагаючись спостережливістю компенсувати недолік лат, помітив під ногами підозрілої форми кість.
«Шерех з нею! Не час розповідати білому про мертвяків.»
- Нікого не видно, - підозріливо процідив Клямський.
Вони добралися до межі бур’яну – далі починалися чисто позамітані доріжки навіть квітнички; біля стіни цеху нависав дерев’яних щит з ледве упізнаваним в присмерку малюнком. В душі Піта зародилася безумна надія, що вони помилилися, нема ніяких Чудесників, а є чесні меценати, які просто намагаються забезпечити людей гідною роботою. Він майже сказав це вголос, від конфузу його врятувала хвиля дрижаків, які несподівано пронизали все його тіло.
Маги переглянулися.
- Периметр знято! - зітхнув містер Дарсіно.
