- Що? - занепокоївся Піт (він досі не бачив ніяких слідів Лаванди).
- Це означає, що частина людей і об’єктів, які повинні тут бути, відсутні, - люб’язно пояснив маг. - А якщо їх нема тут, природньо допустити, що вони знаходяться в якомусь іншому місці.
На секунду Піт виявився оточений острівцем тиші, яка за мить вибухнула прокляттями.
- Ще одне лігво! - Клямський мало не плювався. - І все заново!!!
Майстер Дан посміхнувся.
- Хто казав, що впоратися з ними буде легко? Можливо, містер Гуґо, ваша підприємлива начальниця стане нашою єдиною зачіпкою.
Міс Кілозо спостерігала за штурмом фабрики з безпечної відстані і вилізати з кущів не поспішала (надто багато метушні, можна і по шиї дістати). Ось, зараз штурмовики одягнуть на сектантів зачаровані кайдани, перелічать полонених і почнуть оглядатися навколо, тоді можна буде позначити свою присутність. Але щось не давало Лаванді зробити останній крок. Тінь óбразу, в який вона так добре вжилася? Інтуїція?
- Не ходи туди, - хтось схопив її за руку і потягнув вглиб кущів. - Підемо зі мною!
Лаванда дозволила відвести себе геть, по дорозі зауважуючи, що Дерик виглядає напруженим, але не стривоженим і не пом’ятим.
«Проґавили!!! Найдальшу охорону проґавили! Теж мені, група захоплення полонених!»
До честі співробітників «нагляду» варто було визнати, що повністю оточити по периметру всю територію фабрики їм би не вистачило сил, а удар, спрямований на місце проведення ритуалу, залишав сектантам можливості для прориву.
«Залишилося зрозуміти, скількох вони прогледіли. Дерик на волі – це серйозна помилка!»
Виявилося, все не так печально: уваги поліції вдалося уникнути лише трьом.
«Ну, і мені. Хоча, враховуючи обставини, троє – теж багато. Дерик достатньо розумний, щоби відновити організацію з нуля, хоч і не сильний маг.»
- Нічого, це ще не кінець, - суворо оголосив Чудесник розгубленим підопічним. - Ми повинні негайно облишити місто!
Лаванда склала руки на грудях.
- Але... мої кицьки! Як же вони без мене?
- Наші друзі про них потурбуються, - фальшиво посміхнувся Дерик, з чого Лаванда зрозуміла, що інших Чудесників у місті нема. - Учитель повинен взнати про все, що сталося, якнайраніше!
«Упс!»
Міс Кілозо моментально втратила всяке бажання заперечувати.
Так, значить керівництва секти тут не було! Плани міняються: тепер їй слід хапатися за Дерика обома руками і нізащо не відпускати – лише він зможе вивести її на основне ядро організації.
«Ах, яка чудова вийде гра!»
Шпигунка підбадьорливо посміхнулася сектантам, які злякано тулилися до Дерика, і приготувалася працювати всерйоз.
Середина літа ознаменувалася атракціоном небаченої хоробрості: Чудесників посадили в калюжу. Про подію я почув не одразу і потім пересіював усю центральну пресу за місяць, щоби вияснити, хто це встромив ґнота моїм кровникам. Ні гу-гу. Газетярі, яким сам бог велів витанцьовувати джиґу навколо такої сенсації, передирали офіційні матеріали з мінімумом коментарів, супроводжуючи їх тупими відмазками на кшталт «як сказано в комюніке...». Складалося враження, що половина писак вдарилася в містику.
Коли я поділився цею думкою з Йоганом (то, що білий хоч трохи відволікся від своїх акваріумів, уже багато про що казало), наш доморощений магістр зі мною не погодився:
- Ти не уявляєш, Томасе, як це небезпечно! Чудесники нікому не дозволяють зривати свої плани безкарно. Нам слід чекати страшних потрясінь.
До мене не одразу дійшов смисл сказаного. Це що виходить, вся ця нахабна публіка просто боїться щось сказати? А скільки було понтів, скільки понтів!
- А не треба було укуркам допомагати! Як мамця Чвертки – спочатку підведуть своїх під секту, а потім ридають над могилкою. Один «нагляд» зайнятий ділом, - тьху-тьху, не про ніч згадувати улюблену контору.
- Насильство веде лише до насильства у відповідь! - наполегливо гнув своє білий.
Чому ніхто не думає, що ця фраза працює в обидва боки?
- Таким, як ти, легко казати, - гмикнув я. - Вас це не торкнеться.
Йоган збентежився і заткався. Отож. Все почалося зі того, що вбивали чорних, а до миру тепер закликають білі. Не дивно, що наші позиції розходяться. І взагалі, з точки зору чорного, репутація Чудесників означала лише одне – цей світ під Місяцем для нас з ними затісний.
Я взявся дотошно штудіювати матеріали початої справи (майбутніх жертв треба знати на лице!) Слідство обіцяло тягнутися, тягнутися і тягнутися, напряму на ешафот пропустили лише шістьох магів, які встигли відмітитися в забороненій ворожбі (цим було вже не викрутитися). І тут же зграя активістів почала голосно і сміливо верещати про «варварський вирок». Чомусь, коли на вогонь відправляють чорних, це вважається нічо так, нормальним.
В такій обстановці ефектним жестом виглядало інтерв’ю містера Міхельсона, який незворушно перелічив недавні провали і успіхи сектантів, після чого голосив Чудесників надмірно ідеологізованою бандою здирників. Я згадав, що Міхельсон – мій найголовніший бос і негайно запишався. Приємно служити в конторі, яка ні перед ким не гне спину!
