- Сер, я тут, взагалі-то, за контрактом. Ніхто не казав, що мені доведеться засідати на якомусь дебільному симпозіумі!
Знав би – вдвічі більше грошей попросив. Вони би збанкрутували.
- А співробітником НЗАМПІС ти з якого моменту перестав бути? - резонно поцікавився Сатал.
От зараза! Тут він мене дістав.
- Значить, так, - вчитель строго насупився, - контора відряджає тебе на цей семінар, заперечення не приймаються! Треба показати армійцям і жандармам, що НЗАМПІС завжди попереду. Тримай!
І він всучив мені дивного папірця, який оголошував мене власником об’єкту «за пунктом триста десять прим» з благословення старшого координатора регіону Р. Ларкеса.
- Це що?
- Йолоп! Легалізували ми твою творчість. «Дякую» сказати не хочеш?
- Ну, дякую. - Чудово, тепер я офіційний зомбівласник. Тобто, якщо що станеться, першим згадають про мене.
- Тему сам придумаєш. Покажеш товариству експонат, поясниш, як він там бігає, чим живиться. Далі – на твій розгляд.
- А час на підготовку?
- Та шо тобі там готуватися? Завтра в десятій щоб був.
Вчора це мені сказати він не міг. От сволота! Мало того, що я тут один в шкіряних штанах ходжу, прикидаючись, що так і треба, тепер мене ще перетворять на атракціон. Одна справа – дрібний епатаж, і друга – виставити себе диким краухардцем на очах усієї цивілізованої публіки. Тут навіть армійські специ на своїй секції такі доповіді роблять – очам не повіриш.! Оптимізація інструментального контролю на місцевості, з графіками потужності і даними топографічних досліджень. Від обурення дармові пиріжки не лізли мені в горло. Це ж треба так людину довести!
За дальнім столиком сидів Аксель, з незалежним виглядом сьорбав чай і вилочкою відламував від пиріжка крихітні шматочки. І чому мені здається, що я знаю, де джерело цеї гидкої ініціативи? Або я підставлюся сам, або підставлю Сатала, так і так старий пердун отримає задоволення.
До кінця засідання у мене визрів план помсти. Вони хочуть шоу некроманта? Вони його отримають, хай хоч вдавляться.
Добряче пообідавши на дурничку, я поїхав по магазинах, закупивши оптом білий шов, туш, пера для каліграфії, а потім цілу ніч, без сну і відпочинку, ваяв ілюстрації до мого епохального повідомлення. Напевне, моє обурення давило оточуючим на мозок, тому що о третій ночі у двері постукав портьє і заявив, що через півгодини у мене потяг. Йому дуже пощастило, що я не спав! Мужика було послано за кавою.
На ранок я повністю набув вигляду суворого чаклуна з синематографічних стрічок про давні часи (так, в дитинстві я теж відчував певну слабкість до цих тремтячих картинок, які відсутністю аури навівали думку про мерців.) Ніяких міських дурниць на кшталт комірця чи краватки: шкіряний плащ, в’язана камізелька на голе тіло, широкі ремені через груди, на щоці – знак-концентратор (я прочитав про таке в щоденниках Саларіса), на поясі – дядькова вервечка (хто знає, той зрозуміє). Без костура. Макса прикрашала акуратна червона попона з недбало виведеною руною бальзамування. Супер! Коли швейцар, побачивши нас, сахнувся, творячи відвертаючі знаки в повітрі, я зрозумів, що потрібного ефекту досягнуто .
До трибуни йшов у дзвінкій-дзвінкій тиші. Шовкові плакати на тонких бамбукових жердинках виглядали, наче бойові штандарти, чорна і червона туш виглядали як бризки крові і плями пітьми. Макс, проникнувшись моментом, сів на край сцени і важко зітхнув.
В першому ряду влаштувався неописанно задоволений Сатал, а поряд – неповторно скоцюрблений Аксель. Це вони ще мене не чули!
Нудним тоном вчорашнього лектора я почав перелічувати переваги гібридного зомбі на ґулевій основі, краєм ока спостерігаючи, як поступово наповнюється зал. Накреслити схеми потоків мені було раз плюнути, а от оглядову частину довелося безжалісно плагіатити у автора першого докладу А що поробиш? Теми-то я не знав. Критики з місць можна було не боятися: якщо мужик не набрехав, до створення бойових зомбі почали підходити якраз перед правлінням Ґірейн, а потім всі писані і друковані працю н тему загинули при масовому спаленні бібліотек (не забути туманно натякнути на довгі пошуки таємничих гримуарів, захованих під дією Діамантової Руни). Я півгодини тупо парив усім мізки, і хоч би хтось згадав про регламент! Коли в дверях промайнула друга армійська секція у повному складі, стало ясно, що балаган час закінчувати.
Дискусії не було взагалі. Армійські специ цілеспрямовано пропихалися до сцени з очевидним наміром пальпувати об’єкт доповіді. Теоретики магії з задніх рядів агресивно сперечалися про те, що може і чого не може мій пес, практики з перших рядів – зосереджено передирали схеми з плакатів. Я поблажливо вислуховував маячню ведучого секції про необхідність продовжувати мої надзвичайно цікаві дослідження. Роботу семінару було зірвано.
Улюблений вчитель сяяв від задоволення.
- Ну от, а ти боявся! - Алкоголю в буфеті не продавали, але в Сатала була з собою баклажка коньяку. - Тепер старий пень заречеться зі мною сперечатися.
Що і треба було доказати.
- Сер, я розумію – Аксель, але ви-то!
