— Тут три виходи! Один спереду! Є ще з кухні й за оркестром!
Бонд кивнув. Тієї миті це було не так уже й важливо. Лейтер звик до такого, а от Бонд нарешті зміг зблизька розгледіти матеріал, з котрим працював «Біґ Мен» — ту «глину», з якої той виліплював усе, що хотів. Нарешті те, про що він дізнався з лондонських та нью-йоркських досьє, ставало плоттю і кров’ю. Навіть якщо би вечір закінчився просто зараз і їм не поталанило побачити «Біґ Мена», то й тоді ознайомлення зі справою було б, на думку Бонда, достатнім. Він відпив добрячий ковток віскі. Прозвучали оплески. На сцену вийшов ведучий — високий негр у бездоганному фракові з червоною гвоздикою в петельці. І став, здійнявши руки. Самітний промінь прожектора вихопив його з темряви. Усе інше довкола поглинула пітьма.
Запала тиша.
— Друзі! — звернувся ведучий до публіки, зблиснувши двома рядами сліпучо-білих та золотих зубів. — Цей час настав!
Знову почулись оплески.
Він повернувся наліво — у протилежному напрямку від місця, де сиділи Лейтер і Бонд.
Викинув уперед правицю. Увімкнули ще один прожектор.
— Місте-ер Джанґлз Джафет — щойно з джунглів — та його барабани!
Злива оплесків, свист, тупання ногами.
Вийшли четверо вишкірених негрів у вогненно-червоних сорочках та широких штанях, що звужувалися донизу. Негри, кістляві й худющі, всілися на конусоподібних барабанах із мембраною з невичиненої шкіри. Усі інструменти були різних розмірів. Той, який сидів на найбільшому барабані, зненацька зіскочив з нього і зціпленими руками затрусив у бік глядачів.
— Барабанщики вуду з Гаїті, — прошепотів Лейтер.
Знову запала тиша. Кінчиками пальців негри почали відбивати повільний, синкопований ритм, що нагадував румбу.
— А тепер, друзі, — урочисто сповістив ведучий, усе ще стоячи обличчям до музикантів, не повертаючи голови до публіки, — Джі... Джі... Суматра!!!
Останнє слово потонуло в суцільному ревові. Ведучий також заплескав у долоні.
Тепер у клубі панував пекельний шум, оплески лунали шалені. Двері позаду барабанщиків різко розчахнулись, і два велетенські негри із золотавими пов’язками на стегнах вибігли на танцмайданчик, несучи на руках крихітну фігурку, яка охопила ручками могутні шиї негрів. Фігурка потопала у чорному страусовому пір’ї, а очі дівчини закривала чорна маска.
Опустивши свою ношу на підлогу в самому центрі майданчика, негри схилилися перед дівчиною так низько, що торкнулися головами підлоги. Дівчина зробила кілька кроків уперед. Негри, неначе розчинившись у темряві, зникли за дверима.
Ведучий також щез. На мить запала майже цілковита тиша, яку порушував лише приглушений гул барабанів.
Дівчина підняла руку до шиї — і хмарка страусового пір’я розійшлася спереду, розкрившись п’ятифунтовим чорним віялом за спиною. Вона опорядила пір’я так, що тепер воно нагадувало хвіст павича. На дівчині не було нічого, крім крихітного чорного мереживного трикутничка спереду, чорних блискучих зірочок, що прикривали лише соски, та крихітної чорної маски «Доміно» на очах. Тіло її було маленьке, міцно збите, бронзове й прекрасне. Злегка змащене олією, воно виблискувало у світлі прожектора.
Публіка затамувала дихання. Темп барабанів пришвидшувався. Найбільший із них відбивав ритм, що збігався з биттям людського серця.
Дівчина почала крутити оголеним животом у такт із дробом тамтамів. Вона розправила чорне пір’я спереду і ззаду й узялася похитувати стегнами, вторячи биттю великого барабана. Верхня частина її тіла залишалася нерухомою. Чорне пір’я знову заколихалось, і тепер рухались уже ноги та плечі дівчини. Биття барабанів ставало дедалі голоснішим. Здавалося, що кожна частина тіла дівчини рухається із власним ритмом. Її губи розтулилися, й зблиснули зубки. Ніздрі злегка затріпотіли. Очі жагуче палали крізь вузькі прорізи чорної маски. Це було манливе, кошаче личко. Кішечка — єдине слово, що їй підходить, подумав Бонд.
Барабани калатали швидше й швидше, відбиваючи складну мелодію. Дівчина відкинула своє віяло-хвіст на підлогу і здійняла руки над головою. Все її тіло почало здригатися. Живіт рухався все швидше: вперед-назад, вправо-вліво. Вона широко розставила ноги й почала крутити стегнами. Зненацька зірвала блискучу зірочку з правого соска і швиргонула її в публіку. І тут із рядів глядачів почувся перший звук — це був протяжний стогін. Потім усе стихло. Дівчина зірвала зі себе і другу зірочку. Знову стогін і тиша. Бій тамтамів ставав просто оглушливим. Рясний піт стікав із барабанщиків. Їхні пальці сірими метеликами м’яко торкалися мембран. Очі вирячені, погляд у нікуди, голови схилені набік, наче дослухаються до чогось далекого. На дівчину вони майже не дивилися. Публіка неголосно пихтіла, чоловіки вирячили масні очі, ловлячи кожен порух танцівниці.
