Бонду зробили військову стрижку й ознайомили з легендою, згідно з якою він — виходець із Нової Англії, з Бостона, працює в Лондоні у трастовій компанії («Ґаранті Траст компані»), а в Штати приїхав у відпустку. Також йому нагадали, що слід казати «чек», а не «рахунок», «кеб» замість «таксі» та (а це зауваження було від Лейтера) — послуговуватися лише короткими словами. Ви можете підтримати бесіду, радив Лейстер, обмежившись лише «Йа-а» або «Ноуп» — замість «так» чи «ні» — та словом «звісно». Слід усіляко уникати чисто англійських слів, застерігав Лейтер, особливо ж слова «насправді». На це Бонд зауважив, що такого слова в його лексиконі ніколи й не було.
Він похмуро глянув на купу пакетів, що містили усі подробиці його нинішнього «я», востаннє вислизнув з піжами («тут, в Америці, ми спимо переважно голяка, містере Бонд») і прийняв крижаний душ. Голячись, вивчав своє обличчя в дзеркалі. Жирний завиток чорного волосся над правою бровою втратив значну частину закарлючки; волосся на скронях було коротко підстрижене. Нічого не вдалося зробити лише з тонким вертикальним шрамом на правій щоці, хоча фебеерівці й експериментували з гримом. Також не вдалося прибрати холодний та злий блиск у сталево-сірих очах, однак у чорному волоссі та високих вилицях було щось американське, і Бонд вирішив, що згодиться й так — хіба що про успіх у жінок доведеться забути.
Голяка пройшовши у хол, Бонд розірвав кілька пакетів. Згодом, уже в білій сорочці та синіх штанях, перейшов у вітальню, присунув крісло до письмового столу біля вікна і почав читати «Дерево мандрівника» Патріка Лі Фермора20.
Цю незвичайну книгу порекомендував йому М.
— Цей чолов’яга знає, про що пише, — казав М. —
І не забувайте: він описав те, що справді відбувалося на Гаїті в 1950 році. До того ж це не якась середньовічна маячня про чорну магію: таке там практикують щодня.
Бонд знайшов розділ про Гаїті.
«Наступним кроком, — читав Бонд, — є викликання злих духів, що населяють пантеон вуду: таких, як Дон Педро, Кітта, Мондонґе, Бакалу і Зандор — з метою комусь нашкодити. Шаманство має конголезьке походження і добре спрацьовує, коли треба перетворити людей на зомбі, а надалі використовувати як рабів; наслати пристріт або знищити ворога. Ефект від такого чаклування лише посилюється, якщо скористатися фотографією майбутньої жертви, представити її у вигляді мініатюрної труни або жаби, а також доповнити певною дозою отрути. Отець Косме розводився про забобони стосовно людей, котрі здатні перетворюватися на зміїв; про перевертнів — так званих «вовків-овець» — які літають уночі, набираючи подоби кажанів-вампірів та висмоктуючи кров із немовлят; про людей, спроможних зменшуватися до мікроскопічних розмірів і перекочуватися землею, мов калабаси — плоди гарбуза-горлянки. Але набагато страшнішими видавалися містично-злочинні секти із жахними назвами — так звані «Макандисти», найменовані на честь сумнозвісної кампанії з отруєння відомого гаїтянського героя шамана; «Забопи» — вони ж за сумісництвом і розбійники та грабіжники. А ще ж були «Мазанкси», «Капореляти», «Влінбіндінґви»... Усі вони, стверджував автор, — вельми втаємничені секти, боги котрих вимагали пожертвами не півня, голуба, цапа, собаку чи свиню — як у звичних ритуалах вуду, а так званого безрогого цапа. Такий цап, без сумніву, уособлював людську істоту...»
Бонд гортав сторінки, час од часу зачитуючи якийсь абзац, щоби скласти враження про темну релігію та її жахливі ритуали.
«...Повільно, з безладу, диму та оглушливого гуркоту барабанів, котрі на мить стирали з пам’яті все, крім того, що відбувалося довкруж, окремі деталі поступово почали набирати обрисів цілісної картини.
Вперед-назад, дуже повільно, рухалися в танці люди, і з кожним кроком їхні підборіддя дедалі більше висувались уперед, сідниці смикались, а плечі здригалися в такт пришвидшеному темпові. Очі напівзаплющені, з губ раз по раз зривалися незрозумілі слова — монотонний мотив однієї й тієї ж мелодії, який щоразу повторювався на півоктави нижче. Аж ось при зміні ритму тілá їхні випросталися, руки здійнялися, очі закотилися, дико обертаючись...
Там, де натовп рідшав, помітно було халупу, ненабагато більшу за собачу буду: «Острівець Зомбі». Світло ліхтарика вихопило чорний хрест посередині; якісь ганчірки, ланцюг, кайдани і батоги — підручні засоби, що їх використовували у церемоніях, пов’язаних із Геде21, котрі гаїтянські етнографи пов’язують із аналогічними ритуалами омолодження бога Осіріса22, згадуваного в «Книзі мертвих»23. Палало багаття, в якому стояли дві перехрещені шаблі та величезні щипці з розпеченими до червоного кінцями: це був так званий Вогонь Марієтти — недоброї богині, злого втілення м’якої та охочої до любові Мадам Ерзулії Фреди Дагомін, богині кохання.
