- О Боже, мене аж нудять такі розмови! Невже ви ніколи не говорите чого-небудь приємного, капітане Батлер?
- Може, вам приємно було б почути, що ваші очі - це дві коштовні посудини, по вінця повні прозорої зеленої рідини з золотими рибками, і коли ці рибки хлюпочуться на поверхні, як от зараз, ви стаєте з біса звабливі?
- Ні, це мені не подобається… А яка чудова музика, правда? Я могла б отак довіку кружляти у вальсі! Мені навіть дивно, що я настільки скучила за танцями.
- Я зроду не бачив дівчини, яка б танцювала так чарівно.
- Ви занадто міцно мене притискаєте, капітане Батлер. На нас люди дивляться.
- А якби ніхто не дивився, ви б не заперечували?
- Капітане Батлер, ви забуваєтесь!
- Зовсім ні. Хіба це можливо, коли ви в моїх обіймах?.. Що це за мелодія? Щось нове?
- Так. Божественна мелодія, правда? Це ми запозичили в янкі.
- А як вона зветься?
- “Коли ця війна скінчиться”.
- А які слова? Проспівайте мені.
- Любий мій, чи пам’ятаєш Той кохання час,
Коли ти казав, що доля Не розлучить нас?
Ти стояв у сірій формі Й щиро говорив,
Що мене повік не зрадиш І землі батьків.
А тепер я вся у смутку,
Та живе любов…
Коли ця війна скінчиться,
Стрінемось ми знов.
Первісно, звичайно, було “у синій формі”, але ми замінили на “сіру”… О, ви так добре вальсуєте, капітане Батлер. Знаєте, у високих чоловіків це не часто виходить. І подумати лишень - минуть цілі роки, поки я знову зможу потанцювати!
- Ні, мине лише кілька хвилин. Я запрошу вас на другу кадриль. І на третю, і так далі.
- О ні, я не можу! Ви не повинні цього робити! Моя репутація загине.
- Вона й так уже у стріп’ї, тож один-два зайві танці нічим не зашкодять. Коли ми станцюємо ще разів п’ять чи шість, я, може, й поступлюся кому іншому, але останній танець має бути моїм.
- Та вже нехай. Це божевілля, я знаю, але мені байдуже. Хай собі патякають що хочуть, байдуже! Мені так набридло сидіти вдома. Я танцюватиму, й танцюватиму, й…
- І скинете жалобу? Мене верне від цього похоронного крепу.
- Ой ні, жалоби я не можу скинути… Капітане Батлер, не стискайте мене так міцно. Я гніватимусь на вас.
- Ви, коли гніваєтесь, маєте презвабливий вигляд. Я стисну ще дужче - ось так - щоб побачити вас у справдешньому гніві. Ви й не уявляєте, які чарівні ви були того дня у Дванадцяти Дубах, коли в нестямі шпурлялися посудом.
- Ой, майте совість. Невже ви не можете цього забути?
- Не можу, це один з найдорожчих моїх споминів, коли я побачив добропорядну красуню-південку, в якій скипіла її ірландська кров. Ви ж бо щира ірландка, знаєте.
- О Боже, музика кінчається, і тітонька Дріботуп іде з тильної кімнати. Місіс Меррівезер, певно, вже наговорила їй. Пройдімо, ради Бога, до вікна, я не хочу, щоб вона зараз присікалась до мене. Он які в неї вибалушені очі - це недобрий знак.
РОЗДІЛ X
Наступного дня за сніданком Дріботуп сиділа вся в сльозах, Мелані не озивалася й словом, а Скарлет промовляла з безоглядною зухвалістю.
- Хай собі плещуть язиками, мені начхати. Закладаюся, що я більше заробила грошей для шпиталю, аніж хто з дівчат… Більше навіть, ніж дав увесь цей мотлох, що ми продавали в лотках.
- Ох, дорогенька, хіба ж про гроші йдеться? - зойкала Дріботуп, заламуючи руки.- Я просто очам не могла повірити - ледве рік, як не стало бідного Чарлі… І цей жахливий капітан Батлер, що виставив вас на осудовище… З нього ж такий негідник, такий негідник, Скарлет! Місіс Кол- мен, кузина місіс Вайтінг, розповідала мені про нього - її чоловік родом з Чарлстона. Цей капітан з порядної родини, але він як паршива вівця в отарі. І як це у Батлерів міг знайтися такий син? У Чарлстоні його ніхто не пускає на поріг, за ним препогана слава, там був якийсь скандал з однією дівчиною… Щось таке неподобне, що місіс Колмен навіть не знає до ладу…
- Ой ні, я не вірю, що він аж так зіпсутий,- лагідно зауважила Меллі.- Він поводиться як справжній джентльмен, а коли ще подумати, яку хоробрість треба мати, доставляючи товари крізь блокаду…
- Це в нього ніяка не хоробрість,- заявила Скарлет, аби лише всупереч Меллі, сама між тим щедро поливаючи свої вафлі сиропом.- Він робить це виключно задля грошей. Він сам мені сказав. Йому байдуже до Конфедерації, він запевняє, що ми зазнаємо поразки. Але танцює він незрівнянно.
Слухачки її оніміли з жаху.
- Мені набридло сидіти в чотирьох стінах, годі вже. Якщо вони взялися шгіткувати про мене за вчорашній вечір, моя репутація однаково пропала, тож тепер уже мені байдужісінько, що вони ще скажуть.
Скарлет і не помітила, що це були Батлерові думки - такі доречні вони виявилися й так точно відповідали току, що вона сама відчувала.
- Господи, що сказала б ваша матінка, якби оце почула? Що вона про мене подумала б?
Відчуття провини мов морозом обсипало Скарлет, коли вона уявила собі, як жахнулася б Еллен, дізнавшись про скандальну доччину поведінку. Але тут-таки згадала, що від Атланти до Тари аж двадцять п’ять миль, і підбадьорилась. Міс Туп запевне ж не напише нічого Еллен. Адже це кинуло б тінь на неї саму як опікунку. А якщо Туп не вибовкає, то нема чого й журитись.
