Спати в снігу не хотілося, а мою пропозицію на ніч повернутися додому декан відкинув. Звісно, могла й сама телепортуватися, та совість не дозволила залишити чоловіка одного напризволяще. Невідомо, хто може завітати вночі в гості.
Наламавши ялинкових гілок, декан влаштував прихисток в норі, розташованій серед коріння величезного дерева. Я ж на вході розвила вогнище, підпалюючи сухі гілки магією. Добре, що їжу готувати не потрібно - Коша приготував нам цілий кошик.
- Знову сніг йде, - щоб порушити тишу під час вечері, промовила я відчувши чужу незручність.
- На цей раз хоч звичайний.
- А можна питання?
- Задавай.
- Це з приводу богів. Як так вийшло, що різні розумні з різних світів вклоняються однім і тим самим богам?
Я вже запитувала про це свої друзів, та відповіді, що мене б задовольнила, не отримала.
- Несподіване питання. Мабуть, через те, що боги в цьому світі не вигадані, а реальні. Хоча деякі раси вклоняються своїм.
- І ті їм відповідають?
- Навіть не знаю що на це сказати. Скоріше за все, щось отримують, бо інакше не трималися б за стару релігію. А звідки таке питання?
- Влітку якось натрапили на храм зі статуями, й Террі трохи розповів про них. Потім хотіла в бібліотеці ще почитати, та все часу не було.
- А що саме тебе цікавить?
- Наприклад, бог війни Беллатор. Дві сторони вирішили повоювати й обидві почали молитися цьому богу. То кому він стане допомагати? І вірна відповідь, що спадає на думку першою - тому, хто краще молиться та дорожчу жертву приносить. А якщо обидва війська в рівних можливостях? Я б на його місті взагалі б нічого не робила, не допомагала, а тільки отримувала подарунки. А коли війна закінчиться, підійшла б до переможця й запитала: “Я вам добре допомогла, не хочете ще віддячити?”
- Хоч й дивний, але досить розумний висновок. Мабуть, боги так і чинять в більшості випадків. Нащо вкладати зусилля там, де й без тебе обійдеться. Але…
- Тихо, - перебила я декана, - щось наближається. Судячи з запаху - химера.
Чоловік хотів витягнути меча, але я похитала головою. На що очі Лавера здивовано збільшились.
- Тихенько, ходімо за мною, - покликала я й обережно, щоб менше хрумтів під ногами сніг, вийшла з укриття.
Заклинання бачення в темряві - й декан зміг побачити тих, кого почула я. Ледь помітні на снігу білосніжні пухнастики, з короткими вушками та довгим, уже сірим хвостом, невеличкою зграєю зібралися поряд з деревом і дружньо обгризали його кору.
- Я поки не знайшла їх в довіднику, та ще з минулої зими знаю, що вони не завдадуть мені шкоди. Лише деревам. Коли вперше їх побачила, навіть гадки не мала, що це не прості тварини. Самідір з ними спокійно грався.
- Збожеволіти. Ти скажи, що сама їх за вушком чухала.
- Добре, не скажу. А що не так?
- Це талвійські гамірди. При небезпеці випускають отруйний газ, від якого - миттєва смерть. А ти їх пестила.
- Так і загрози їм не несла.
- Треба буде перевірити, що вам Частвінг викладає. Сьогодні - гамріди, а завтра дергірва заведеш вдома.
- Кого?
- Дергірва. Дуже не безпечна химера, входить в клас немерців. Повернемось назад - я розповім.
Звісно ж, погодилась. Безкоштовні лекції зайвими не бувають.
А декан потрошку завойовує мою довіру.
Повертаючись додому після вечірньої зміни в “Ведмедику”, ми з Ноланом обговорювали стан в місті. Що було досить дивно - перевертень рідко зі мною спілкувався, надаючи перевагу мовчазному супроводу.
- З першого Морозія посаду голови магічної варти обійма новий кандидат, - оголосив хлопець.
- І хто це?
- Ще не відомо. Але його призначила Магічна рада.
- Тобто це буде маг?
- Скоріше за все.
- Сподіваюсь, він буде більш захищеним від зовнішнього впливу. Та терплячішим до чаклунок. А що ще нового?
- Крадія крамниць досі не знайшли. Навіть гадки не маємо, хто це. Ані магічного сліду, ані звичайних злодії не залишили. Лише твій малюнок. Найгірше, що якщо вони більше нічого не вкрадуть - скоріше за все залишаться непокараними.
- А якщо це черговий демон?
- То сподіваюсь, наступний голова магічної варти з розгадкою впорається.
- Сподіваюсь, - погодилась я.
За розмовами ми потихеньку дійшли до мого будинку. Попрощавшись Нолан пішов далі оберігати місто, а я трохи затрималась на порозі.
Ось і рік майже минув - рік, сповнений яскравих, шалених, несподіваних подій. Хоча, певно, для когось він міг би здатися і нудним. Звичним. Передбачуваним. Адже багато хто за цей час встигає закохатися, розчаруватися, зненавидіти, пробачити, зрозуміти, що не може жити без когось розумного чи впертого, одружитися, завести дітей, сплести нову долю. Дехто - потрапити в історію. Розкрити змову. Отримати корону. Знайти втраченого родича. Завоювати імперію. А потім обов’язково все закінчити великою перемогою добра.