— Угу, — ось воно, ми тільки-но зблизилися, а я вже їй брешу. Мені це не подобалося, але яким чином обійтися без цього, я не знав. А на майбутнє… Я відмовився думати про це зараз. Мусив берегти власне сяйво.
— У вівторок?
— Гаразд. І ще одно, Джордже?
— Що?
— Нам треба знайти якийсь спосіб, щоб продовжити цим займатися.
Я усміхнувся.
— Кохання способи знайде.
— Мені здається, наразі це скоріше пристрасть.
— Мабуть, і те й інше.
— Ви такий ніжний, Джордже Емберсон.
Боже, навіть ім’я в мене брехня.
— Я розповім тобі про мене і Джонні. Коли зможу. І якщо ти захочеш вислухати.
— Захочу, — я гадав, що мушу це зробити. Якщо так трапиться, я дещо зрозумію. Про неї. Про нього. Про ту швабру. — Коли ти сама будеш до цього готова.
— Як любить казати наша високоповажна директорка: «Учні, справа буде важкою, але того вартою».
Я розсміявся.
Вона загасила сигарету.
— Одне мене непокоїть. Чи схвалила б нас міз Мімі?
— Я майже певен, що так.
— Мені теж так здається. Кермуй додому обережно, дорогий мій. І забери з собою он те, — вона показала на коричневий паперовий пакетик з аптеки в Кіліні. Той лежав на комоді. — Якщо до мене завітає хтось з тих цікавих, що люблять, після того як зробили пі-пі, зазирнути до чужої шафки з медикаментами, я змушена буду щось якось пояснювати.
— Добре, що нагадала.
— Але тримай їх напоготові, милий.
І вона підморгнула.
Дорогою додому я зловив себе на думках про ті гумки. Називаються «Троян»… і ребристі, для
Наступного вечора я знову зробив візит до закладу Тихого Міча. Табличка на дверях попереджала ЗАКРИТО, і все виглядало так, ніби всередині порожньо, проте лишень я постукав, як мій електронний приятель тут же мене впустив.
— Ви якраз вчасно, містере Доу, якраз вчасно, — приказував він. — Побачимо, що ви скажете. Щодо мене, то мені здається, тут я перевершив самого себе.
Він зник у задньому приміщенні, а я зупинився біля скляної вітрини з транзисторними радіоприймачами і чекав. Повернувся він, тримаючи в руках по лампі. Абажури їх були замацані, немов їх поправляли безліч брудних пальців. В однієї була оббита підставка, тож на столі вона стояла криво: Похила Пізанська Лампа. Перфектні об’єкти, так я йому і сказав. Він вишкірився і поклав поряд з лампами два магнітофони в коробочках. А також торбу на зашморгу з кількома різної довжини відрізками дроту такого тонкого, що майже невидимого.
— Бажаєте додаткових пояснень?
— Гадаю, мені вже вистачить, — відповів я і поклав на вітрину п’ять двадцяток. Мене трішки зворушило, коли він спробував відсунути одну з них.
— Ми домовлялися про ціну сто вісімдесят.
— Двадцять зверху, аби ви забули про те, що я бодай колись тут бував.
На якусь мить він замислився, а потім, придавивши великим пальцем безпритульну двадцятку, навернув банкноту до гурту її зелених подружок.
— Вже забув. Чому б мені не вважати це бонусом?
Поки він вкладав речі до коричневого паперового пакету, я, зваблений простою цікавістю, поставив йому запитання.
— Кеннеді? Я за нього не голосував, проте, якщо він не отримуватиме прямі накази від Папи Римського[445], гадаю, з ним у нас буде все окей. Країні потрібен хтось молодий. Нова ера тепер, розумієте?
— Якби він приїхав у Даллас, як гадаєте, з ним усе було б гаразд?
— Мабуть. Хоча напевне сказати не можу. Взагалі-то, бувши на його місці, я тримався б подалі від лінії Мейсона-Діксона[446].
Я з усмішкою наспівав:
— Де «ясність б’є від зірниць»?
Тихий Міч (Святий Міч) вищирився:
— От тільки не починайте.
В учительській першого поверху стояла шафка з секціями для пошти й шкільних розпоряджень. Вранці в четвер, коли в мене було вільне від уроку вікно, у своїй секції я знайшов маленький запечатаний конверт.
Дорогий Джордже.
Якщо ти ще не передумав пообідати зі мною сьогодні ввечері, то краще це зробити десь близько п’ятої, бо мені треба рано вставати весь цей і наступний тиждень, готувати Осінній книжковий ярмарок. Може, ми заїдемо потім до мене на десерт.
У мене є кекс, якщо ти не проти скуштувати.
— Чому ви смієтеся, Емберсоне? — спитав Денні Лейверті. Він якраз вичитував учнівські твори, вдивляючись в них геть відсутніми очима, що натякало на його похмільний стан. — Скажіть мені, може, і я посміхнуся.
