— Ба ні, — відповів я. — Це приватний жарт. Вам його не зрозуміти.
Так
Ми поводилися обачно, але, звісно ж, були люди, котрі розуміли, що відбувається. Ймовірно, кружляли якість чутки, але жодних скандальних. Люди в маленьких містечках рідко бувають підлими. Ситуацію Сейді вони знали, щонайменше в загальному сенсі, і розуміли, чому ми не можемо оприлюднити наші стосунки, поки що принаймні. Вона не відвідувала мене вдома; це викликало б неправильні балачки. Я не залишався пізніше десятої у неї; це також викликало б неправильні балачки. Не було способу мені загнати «Санлайнер» в її гараж і залишитися на ніч, бо її «Фольксваген-Жук», бодай який мініатюрний, все одно займав той гараж майже від стіни до стіни. Та навіть в інакшому випадку я не став би такого робити, бо хтось все одно дізнався б. У маленьких містечках завше про все дізнаються.
Я заїжджав до неї після школи. Заїжджав пообідати, хоча вона це називала вечерею. Іноді ми ходили до харчевні Ела і їли там «Вилороги» або філе сома; інколи ми їздили у «Сідло»; двічі я возив її на суботні танці в місцевому «Грейндж-холі». Ми дивилися фільми, в нашому містечку кінотеатр називався «Гема», у Раунд-Гіллі «Меса» а драйв-ін в Кіліні — «Старлайт» (діти його прозвали траходромом). У такому гарному ресторані, як «Сідло», вона могла випити бокал вина перед обідом, а я пива в процесі, проте ми обачливо уникали місцевих закладів, і звісно ж, нас не бачили у «Червоному півнику», єдиному в Джоді кольоровому шинку з випивкою, музикою й танцями, про який наші учні між собою балакали з мрійливим трепетом. Надворі був 1961 рік, і сегрегація врешті мала почати пом’якшуватися і в глибинці — чорні уже вибороли собі право сидіти за шинквасом в закусочних Вулворта в Далласі, Форт-Ворті та Х’юстоні, — але шкільні вчителі не випивали у «Червоному півнику». Ніколи, якщо вони не бажали втратити роботу. Нізащо-нізащо-нізащо.
Коли ми займались коханням у спальні Сейді, по свій бік ліжка вона завше тримала напоготові слакси, светр та мокасини. Називала це своїм авральним комплектом. Одного разу, коли ми лежали голі (стан, який їй сподобалось називати
— Свідки Єгови. Я їм сказала, що вже спасенна, і вони пішли.
Вже після того, коли ми їли в неї на кухні шинку з окрою[448], вона зауважила, що наші стосунки нагадують їй той фільм з Одрі Хепберн і Ґері Купером —
— Подеколи я загадуюся, чи краще це смакувало б уночі, — промовила вона задумливо. — Коли нормальні люди це роблять.
— Ти ще отримаєш шанс пересвідчитись, — пообіцяв я. — Не вішай носа на блюзову терцію, бейбі.
Вона посміхнулася й поцілувала мене в кутик губ.
— Ти видаєш іноді такі кльові фрази, Джордже.
— О, так, — кивнув я. — Я великий оригінал.
Вона відсунула свою тарілку: «Я готова до десерту. А ти?»
Невдовзі по тому, як у двері Сейді дзвонили Свідки Єгови — це, либонь, було наприкінці листопада, бо я тоді вже закінчив підбір акторів у
— Привіт, Джордже, як воно справи?
Обернувшись, я побачив Діка Сімонса, тепер уже вдруге вдівця. Він залишався в Мексиці довше, аніж хтось міг би очікувати, а коли люди вже почали вважати, що він вирішив залишитися там назавжди, Дік повернувся. Я його зараз бачив уперше. Він був дуже засмаглим, аж коричневим, але занадто схудлим. Одяг теліпався на ньому, а його волосся — сталево-сіре в день весілля — тепер стало майже цілком білим і порідшало на тімені.
Я кинув граблі й поспішив до нього. Гадав, що потисну йому руку, але натомість ухопив його в обійми. Його це сполохало — у 1961 році Справжні Чоловіки Не Обіймалися, — але він зразу ж і розсміявся.
Я утримав його на відстані простягнутих рук.
— Ви чудово виглядаєте!
— Гарний комплімент, Джордже. Я й почуваюся краще, ніж було. Мімз помирала… я знав, що цього не уникнути, але все одно воно мене прибило. Голові в таких випадках ніколи не узгодитися з серцем, я переконаний.
— Ходімо до хати, вип’ємо по чашці кави.
— Залюбки.
Ми говорили про його перебування у Мексиці. Говорили про школу. Ми говорили про нашу непереможну футбольну команду і майбутню осінню виставу. А потім він поставив свою чашку і промовив:
— Еллен Докерті просила мене передати пару слів щодо вас із Сейді Клейтон.
Ого. А я гадав, що ми так добре маскуємось.
— Вона тепер зветься Дангіл. Це її дівоче прізвище.
— Мені все відомо про її стан. Дізнався, коли ми її наймали на роботу. Вона гарна дівчина, а ви гарний чоловік, Джордже. Судячи з того, що розповіла мені Еллі, ви обоє з достатньою гідністю управляєте вашою непростою ситуацією.
Я трішки розслабився.
