Я дійшов до сторінки 98. Заголовок на ній повідомляв: НАУКОВИЙ ДЕПАРАМЕНТ ШКОЛИ ЛОНГАКР. Там містився тривіальний груповий знімок четвірки вчителів у білих лабораторних халатах з клекітливими ретортами в руках — квартет-уособлення доктора Джекіла[508], — а нижче їхні окремі студійні фото. Джон Клейтон аніскільки не був схожим на Лі Освальда, але мав того ж типу приємне обличчя, якого неможливо запам’ятати, і кутики губ у нього також були підібгані в такому ж натяку на усмішку. Був то привид веселості чи ледь прихованого презирства? К чорту, можливо, то просто найкраще, на що спромігся цей обсесивно-компульсивний сучий син, коли фотограф попросив його сказати «сир». Єдиною характерною деталлю здавалися западини в нього на скронях, що майже ідеально гармоніювали з підібганими кутиками його губ. Фото чорно-біле, але очі в нього були достатньо світлими, аби я вирішив, що вони або блакитні, або сірі.
Я повернув альбом на 180 градусів, щоб побачили мої друзі.
— Бачите ці заглибини в нього по боках голови? А чи дійсно це природні формації, як ото буває гачкуватий ніс або запала нижня щелепа?
Вони одностайно відповіли «ні». Прозвучало це трохи кумедно.
— Це сліди щипців, — сказав Дік. — Залишаються, коли док втомиться чекати і витягує немовля з його мами. Зазвичай вони сходять з часом, але не завжди. Якби в нього на скронях волосся не порідшало, ви б їх і не помітили, хіба не так?
— А він тут не з’являвся, не розпитував про Сейді? — запитав я.
— Ні, — знову відповіли вони в унісон. А Еллен додала: — Ніхто про неї не питався. Окрім вас, Джордже. Дурень ви чортів. — Вона усміхнулась, як то роблять люди, сказавши щось ніби жартома, але в той же час і не зовсім.
Я поглянув собі на годинник і промовив:
— Друзі, я вже забрав у вас багато часу. Пора їхати назад.
— Не бажаєте прогулятися до футбольного поля, перш ніж від’їжджати? — спитав Дік. — Тренер Борман просив вас привести, якщо трапиться шанс. Там уже, поза всякими сумнівами, йде тренування.
— У вечірній прохолоді принаймні, — уточнила Еллі, підводячись. — Дякуємо Богу за маленькі подарунки. Діку, пам’ятаєте, як у того хлопчика, Гастінгса, трапився тепловий удар три роки тому? І як всі спершу думали, що то інфаркт?
— Не уявляю, чому йому раптом схотілося зі мною побачитись, — сказав я. — Я ж перевів одного з його призових захисників на темний бік світоладу. — Понизивши голос, я прохрипів. —
Дік усміхнувся:
— Йо, але ви врятували іншого від можливого червоного светра в Бамі. Чи принаймні так вважає Борман. Саме так, синку, йому розповів сам Джим Ла-Дью.
Спершу я абсолютно не второпав, про що він говорить. А потім пригадав танці на Вечірці Сейді Гокінс і розсміявся.
— Я всього лиш запопав трійко учнів, котрі по черзі причащалися з пляшки отруйного пійла. Взяв і закинув її за паркан.
Дік перестав усміхатись.
— Одним з тих учнів був Вінс Нолз. Ви знали, що він був п’яний, коли перекинувся з пікапом?
— Ні. — Але це мене не здивувало. Машини і випивка завжди залишаються популярним і подеколи летальним коктейлем серед старшокласників.
— Йо-сер. Це, в сукупності з тим, що ви тоді сказали цим хлопцям, зовсім віднадило Ла-Дью від алкоголю.
— А що ви їм тоді сказали? — спитала Еллі.
Вона намацувала у себе в сумочці гаманець, але я вже надто глибоко поринув у спогади про той вечір, щоб сперечатися з нею про сплату рахунку.
— Не пам’ятаю, — сказав я.
Еллі швидко пішла, щоб сплатити рахунок.
Я промовив:
— Діку, скажіть міз Докерті, щоб приглядалася, чи не помітить де чоловіка з цього знімка. І ви теж назирайте. Він, можливо, й не з’явиться тут, я вже починаю думати, що помилився щодо цього, але все може трапитись. А він з тих, кого було б варто тримати на припоні.
Дік пообіцяв, що буде уважним.
Я ледь було не відмовився йти на футбольне поле. Джоді виглядало таким гарним у косому світлі того раннього липневого вечора, і, гадаю, почасти через це моя душа воліла якомога швидше забратися звідти назад у Форт-Ворт, поки я зовсім не втратив бажання туди повертатися. Можна загадуватися, наскільки все пішло б інакше, якби я ухилився від тієї маленької прогулянки? Можливо, не відбулося б ніяких змін. Можливо, їх сталося б дуже багато.
